Покоління АльфаПокоління Альфа
Покоління Альфа

Покоління Альфа


Діна Артеменко
«Альф» – це надзвичайно потужна пропаганда, яка постулює перемогу буржуазного способу життя, з усіма його private properties.

12.11.2014

Пам’ятаю свої 90-ті: я була дитиною і в мене було все добре. Нам було де жити, бо батьки успішно і без проблем приватизували квартиру, яку їм дали від заводу ще за СРСР. Ми мали, що їсти, бо в прабабці в селі була ділянка землі, з якої ми отримували картоплю й іншу городину, родичі мені регулярно приносили гостинці від зайчика. А батько тоді хоч і носив вже окуляри, але ще не вважав себе інтелігентом. Практично всю зарплату йому давали колесами, шинами і іншими гумо-технічними виробами, бо працював він тоді на ще державному заводі «Росава» і регулярно їздив десь по закордонам ці колеса продавати. З поїздок мені привозили солодощі в кольорових яскравих обгортках. Ці обгортки мені ніяк не хотілось викидати  я носила їх в кишенях, аж поки вони не затирались і не робились такі само сірі, як пошкрябані малюнки на стінах мого дитсадка.

А ще в 90-х ми з родиною дивились телевізор. Каналів було не так багато, вибір був не такий різноманітний як сьогодні, тож ми вмикали «ICTV». Адже на цьому каналі жив тоді кумедний і часом іронічний плюшевий котолюб-інопланетянин на ім`я Альф.

Разом ми сідали перед екраном телевізора в такий зручний для кожного члена сім’ї час. Батьки брали по пакетику смаженого насіння, думаючи, що скоро під час перегляду їстимуть попкорн  і для нас починався сеанс тридцятихвилинного спілкування з тим, що мислилося тоді як «справжнє життя». Ми сміялись, лузали насіння, часом обговорювали злегка дидактичні історії і повчальні ситуації в які потрапляли герої серіалу  Кейт, Віллі, їхні діти, кіт Щасливець і Альф. Ці тридцять хвилин перегляду серіалу були не просто психологічною розрядкою, необхідною в напруженні і спантеличенні 90-х  ми дивилися на те, як це воно, «жити по-людськи», які проблеми і які радості є у тих, ким ми так прагнули стати, і вірили в те, що обов’язково станемо.

Нумо глянемо, що ж ми споживали під час перегляду телесеріалу, яка думка нас думала, поки ми сміялися, і чому зараз, згадуючи дотепні жарти з «Альфа», стає так хороше і тепло на душі? «Альф» – це надзвичайно потужна пропаганда, яка постулює перемогу буржуазного «американського» способу життя, з усіма його private properties. Споживання, купони, рекламні акції, влучні висловлювання цитатами з популярних фільмів, любов до котів – це те, чим на повну насолоджується інопланетянин з далекої планети Мельмак. Альф – це образ ідеального споживача. Завдяки Альфові споживач вперше постав для пострадянського телеглядача не монструозним поверхневим дурнем, а приємним плюшевим персонажем з першокласним почуттям гумору, в якому нема нічого страшного, і з яким кожен би залюбки поговорив.

Доречі, Альф  не пересічний інопланетянин, а інопланетянин із хорошою освітою, батько якого важко і чесно трудився задля того, аби відправити свого сина в університет (соціальна структура на Мельмаку аналогічна до земної), де він вивчав мистецтво, стоматологію та спеціалізувався на програмному забезпеченні. Потрапивши у середовище людей він не може поділитися ніяким новим захмарним знанням. Цей персонаж не прагне надихнути на космічні відкриття – він вдягає плаття Кейт і псує наукову дисертацію Віллі. Космос, про який мріяли діти, перестає чимось прекрасним і бажаним, таким, до чого варто тягнутися і заради чого варто творити (протиставимо це висвітленню космічної тематики в радянському мистецтві). Альф каже, що все вже є тут і зараз, в родинних цінностях американського середнього класу, атрибути якого щедро розкидані по фільму.

Сміх, яким ми сміялись протягом півгодини перегляду «Альфа» – був особливим сміхом. Ц був сміх в омріяній вітальні власного затишного комфортного дому, серед зворушливих ритуалів, до яких так хотілось бути дотичними. Це був теплий, злегка зоряний жадібний сміх, яким ми сміялися серед сірості і непевності 90-х, з яких хотілось хоч на півгодини втекти  аби потім втілити в життя все те, що ми отримували протягом тридцяти хвилин телеспоживання.

Діна Артеменко

Читайте за темою:

Андрей Манчук. Come as you are

Ричард Сеймур. Космос, как последний рубеж капитализма

Андрей МанчукСтив Джобс. Последняя надежда

Дмитрий КолесникКак мы слонов освобождали

Андрей МанчукЛес.Песок.Лес

Бхаскар СанкараФутурама. Маркс для ХХI-го века

Андрей МанчукСенокосы

Рэй Брэдбери…Высоко в небеса

Юлія МалькінаЯк і чому я пішла наліво 

Ален ВикиМы из будущего


Підтримка
  • BTC: bc1qu5fqdlu8zdxwwm3vpg35wqgw28wlqpl2ltcvnh
  • BCH: qp87gcztla4lpzq6p2nlxhu56wwgjsyl3y7euzzjvf
  • BTG: btg1qgeq82g7efnmawckajx7xr5wgdmnagn3j4gjv7x
  • ETH: 0xe51FF8F0D4d23022AE8e888b8d9B1213846ecaC0
  • LTC: ltc1q3vrqe8tyzcckgc2hwuq43f29488vngvrejq4dq
2011-2018 © - ЛІВА інтернет-журнал