Покоління Альфа

Пам’ятаю свої 90-ті: я була дитиною і в мене було все добре. Нам було де жити, бо батьки успішно і без проблем приватизували квартиру, яку їм дали від заводу ще за СРСР. Ми мали, що їсти, бо в прабабці в селі була ділянка землі, з якої ми отримували картоплю й іншу городину, родичі мені регулярно приносили гостинці від зайчика. А батько тоді хоч і носив вже окуляри, але ще не вважав себе інтелігентом. Практично всю зарплату йому давали колесами, шинами і іншими гумо-технічними виробами, бо працював він тоді на ще державному заводі «Росава» і регулярно їздив десь по закордонам ці колеса продавати. З поїздок мені привозили солодощі в кольорових яскравих обгортках. Ці обгортки мені ніяк не хотілось викидати – я носила їх в кишенях, аж поки вони не затирались і не робились такі само сірі, як пошкрябані малюнки на стінах мого дитсадка.

А ще в 90-х ми з родиною дивились телевізор. Каналів було не так багато, вибір був не такий різноманітний як сьогодні, тож ми вмикали «ICTV». Адже на цьому каналі жив тоді кумедний і часом іронічний плюшевий котолюб-інопланетянин на ім`я Альф.

Разом ми сідали перед екраном телевізора в такий зручний для кожного члена сім’ї час. Батьки брали по пакетику смаженого насіння, думаючи, що скоро під час перегляду їстимуть попкорн – і для нас починався сеанс тридцятихвилинного спілкування з тим, що мислилося тоді як «справжнє життя». Ми сміялись, лузали насіння, часом обговорювали злегка дидактичні історії і повчальні ситуації в які потрапляли герої серіалу – Кейт, Віллі, їхні діти, кіт Щасливець і Альф. Ці тридцять хвилин перегляду серіалу були не просто психологічною розрядкою, необхідною в напруженні і спантеличенні 90-х – ми дивилися на те, як це воно, «жити по-людськи», які проблеми і які радості є у тих, ким ми так прагнули стати, і вірили в те, що обов’язково станемо.

Нумо глянемо, що ж ми споживали під час перегляду телесеріалу, яка думка нас думала, поки ми сміялися, і чому зараз, згадуючи дотепні жарти з «Альфа», стає так хороше і тепло на душі? «Альф» – це надзвичайно потужна пропаганда, яка постулює перемогу буржуазного «американського» способу життя, з усіма його private properties. Споживання, купони, рекламні акції, влучні висловлювання цитатами з популярних фільмів, любов до котів – це те, чим на повну насолоджується інопланетянин з далекої планети Мельмак. Альф – це образ ідеального споживача. Завдяки Альфові споживач вперше постав для пострадянського телеглядача не монструозним поверхневим дурнем, а приємним плюшевим персонажем з першокласним почуттям гумору, в якому нема нічого страшного, і з яким кожен би залюбки поговорив.

Доречі, Альф – не пересічний інопланетянин, а інопланетянин із хорошою освітою, батько якого важко і чесно трудився задля того, аби відправити свого сина в університет (соціальна структура на Мельмаку аналогічна до земної), де він вивчав мистецтво, стоматологію та спеціалізувався на програмному забезпеченні. Потрапивши у середовище людей він не може поділитися ніяким новим захмарним знанням. Цей персонаж не прагне надихнути на космічні відкриття – він вдягає плаття Кейт і псує наукову дисертацію Віллі. Космос, про який мріяли діти, перестає чимось прекрасним і бажаним, таким, до чого варто тягнутися і заради чого варто творити (протиставимо це висвітленню космічної тематики в радянському мистецтві). Альф каже, що все вже є тут і зараз, в родинних цінностях американського середнього класу, атрибути якого щедро розкидані по фільму.

Сміх, яким ми сміялись протягом півгодини перегляду «Альфа» – був особливим сміхом. Ц був сміх в омріяній вітальні власного затишного комфортного дому, серед зворушливих ритуалів, до яких так хотілось бути дотичними. Це був теплий, злегка зоряний жадібний сміх, яким ми сміялися серед сірості і непевності 90-х, з яких хотілось хоч на півгодини втекти – аби потім втілити в життя все те, що ми отримували протягом тридцяти хвилин телеспоживання.

Діна Артеменко

Читайте за темою:

Андрей Манчук. Come as you are

Ричард Сеймур. Космос, как последний рубеж капитализма

Андрей Манчук. Стив Джобс. Последняя надежда

Дмитрий Колесник. Как мы слонов освобождали

Андрей Манчук. Лес.Песок.Лес

Бхаскар Санкара. Футурама. Маркс для ХХI-го века

Андрей Манчук. Сенокосы

Рэй Брэдбери. …Высоко в небеса

Юлія Малькіна. Як і чому я пішла наліво 

Ален Вики. Мы из будущего