Люстрація для котів і не тількиЛюстрація для котів і не тільки
Люстрація для котів і не тільки

Люстрація для котів і не тільки


Діна Артеменко
Український випадок народної люстрації – «сміттєва люстрація». І знову велкам ту Середньовіччя.

12.12.2014

Пам’ятаю, як з киплячої неоформленої жижі політичного лексикону виринуло слово «люстрація». Воно довго існувало в якомусь розмитому неоформленому вигляді. Погодьтесь, в ньому явно є щось імпортне. Люстрацію дістають з коробки і вона замотана в подарункову фольгу. Вона пахне як приторно-знайомий El Paso, чомусь налитий в брендову пляшечку від Armani.

В «люстрації» є щось до кінця не зрозуміле, ефемерно-мерехтливе. Воно манить і обіцяє насолоду. Люстрація – це завжди те, що трапляється з Іншим. Відносно люстрованого Іншого я можу визначити себе, законослухняного громадянина майбутньої демократичної держави. Поруч – тисячі таких самих як я, не менш законослухняних. Ми гордо крокуємо вперед, нога в ногу, під воєнні марші. Раз-раз-раз-два-три, ліва-ліва-раз-два-три. А десь на обніжку, поруч з кастрованим котом мовчки сидить хтось люстрований…

Люстрація – це ритуал очищення від моральної скверни. Так-так, саме моральної. Адже корупція сприймається передовсім не як лакуна в самій системі, яка робить можливим особисте збагачення, а як неправильний «брудний і ниций» моральний вибір конкретного чиновника. До системи в цілому питань нема. Лише до індивідів. Люстрація  це редукція колективної відповідальності до відповідальності індивіда.

Люстрація – це практика політичного замовчування, чи, скоріше, цензури. Замість того, щоб оголювати проблему, максимально її радикалізувати, розкладати по поличкам і говорити про саму можливість вчинку, все притрушується і через залякування переходить в інші русла. Чи не варто говорити перш за все про те, що основою для корупції є ринкові відносини та середньовічна логіка роду і крові, що дарунок це не лише матеріальні блага, а і символічний зв’язок, оповитий ореолом таємниці.

Український випадок народної люстрації – «сміттєва люстрація». І знову: велкам ту Середньовіччя. Вигрібні ями, стоки, бані, нечистоти, сміття – це завжди територія чогось іншого, того що знаходиться поза культурою, поза легітимним, доступним, безпечним, знаним, поза оформленим світом. Це територія скверни. Як духовної, так і фізичної. Середньовічна людина їх не сильно розрізняла – важливою для неї було лише те, що і тої, і тої позбутися надзвичайно складно. Не будь-яку скверну можна відмолити. Скверну можна визначити як світоглядний середньовічний комплекс.

Разом з тим, скверна  це шов, який зшиває духовне і фізичне, і саме через нього духовне «втікає» в матеріальний світ. Поняття скверни і ритуалізація її в щоденних практиках існує як підтвердження існування іншого світу, світу Божого. В Середньовіччі саме світ Божий визначає структуру і порядок світу земного. І цей світ геть не прагне позбутися скверни і назавжди очиститися, ні, скверна йому потрібна.

Так само і українська «нова влада», яка на шляху до ефемерного «оновлення» вибрала механізм люстрації, геть не хоче «очищення». Їй потрібна скверна корумпованих чиновників  адже вона претендує на те, щоб бути «європейським світом Божим» для своїх громадян, а люстрація, це таке собі темпоральне «просочування» демократичних прав та свобод на цю грішну пострадянську землю, на якій в вакхічному танці все ще цокають бісівськими копитами «совки». Як інструмент маніпуляцій київської влади у внутрішній політиці, люстрація не мусить закінчуватись. До внутрішнього ворога, вже добре знайомого нам з минулого 2013 року тітушки, тепер, у 2014 році, додався потенційно люстрований чиновник. «Как причудливо тасуется колода карт» – але і того, і того можна публічно розпинати, спектакль набуває все більш вибагливих форм і непередбачуваних сюжетних ліній. Він медійно висвітлений  його показують десь після шоу Оксани Марченко, перед «Битвою екстрасенсів 7».

Звісно, десятки експертів мають, що сказати з цього приводу, а сотні журналістів і ньюз-мейкерів неначе шакали розтягнуть експертні думки на цитати. Тисячі громадян ще якийсь час здобуватимуть, а на обніжку так само тісненько сидітимуть кастрований кіт і люстрований чиновник. Вони питимуть чай з термоса, який їм приніс тітушка. Але тітушка не сидітиме разом з ними – бо він, як заробітчанин, якраз поїхав на заробітки в Москву.

Діна Артеменко 


Підтримка
  • BTC: bc1qu5fqdlu8zdxwwm3vpg35wqgw28wlqpl2ltcvnh
  • BCH: qp87gcztla4lpzq6p2nlxhu56wwgjsyl3y7euzzjvf
  • BTG: btg1qgeq82g7efnmawckajx7xr5wgdmnagn3j4gjv7x
  • ETH: 0xe51FF8F0D4d23022AE8e888b8d9B1213846ecaC0
  • LTC: ltc1q3vrqe8tyzcckgc2hwuq43f29488vngvrejq4dq
2011-2018 © - ЛІВА інтернет-журнал