Кіно, що кличе змінити світКіно, що кличе змінити світ
Кіно, що кличе змінити світ

Кіно, що кличе змінити світ


Георгій Ерман
Місією кіноклубного руху має бути не тільки просвітницька діяльність, але, у першу чергу, формування культури політичної активності у суспільстві

19.09.2012

За останні чотири роки, у зв’язку з розвитком соціальних мереж, кіноклубний рух в Україні суттєво розширився. Від пропаганди гарного смаку у царині кіномистецтва він поступово переходить до актуалізації важливих соціальних питань у нашому суспільстві. Соціально ангажоване мистецтво знову викликає увагу аудиторії, і потрібно усіма силами підсилювати ці тенденції. Нещодавно вони були проаналізовані під час дискусії на львівському фестивалі «КіноЛев», у якій взяли участь куратори львівських кіноклубів Олег Яськів та Андрій Воронов, арт-директор харківського арт-хаус кіноотеатру «Боммер» Анна Шабірин та ведучий чернівецького кіноклубу «Картон» Жан Побе. Зокрема, там розглядалися питання ролі кіноклубів у сучасній соціальній культурі та кіноіндустрії, економічні проблеми та проблеми з авторським правом у кіноклубному русі та можливості впливу кіноклубів на формування кінопроцесу.

На мою думку, місією кіноклубного руху має бути не тільки просвітницька діяльність, але, у першу чергу, формування культури політичної активності у суспільстві. Цей рух має сприяти формуванню критичної позиції щодо поточного стану справ в нашому суспільстві і цілому світі. Сучасний етап світової історії характеризується домінуванням неоліберальної економічної політики та гегемонією суспільства споживання, боротьба з яким була задекларована ще учасниками руху французьких кіноклубів 1960-х років. Комерціалізація суспільного життя негативно відбивається на сферах освіти та культури. У кінематографа відбирають усі суспільно-корисні функції, залишаючи йому роль товару на ринку шоу-бізнесу. І якщо максимізація прибутку надалі вважатиметься мірилом успіху у кінематографі, його давно пророкована смерть буде неминучою.

Наш кіноклуб соціального та критичного кіно (як і декілька інших київських кіноклубів) намагається дотримуватися мети, яку ставили перед собою студентські кіноклуби революційних шістдесятих років. Ми обговорюємо важливі соціальні питання сучасності, та прагнемо сформувати колектив глядачів, кінокритиків та молодих режисерів, який мав би змогу не лише обговорювати фільми в приміщенні за чашкою чаю, але й спрямовувати результати обговорень на оточуючу реальність. Зокрема, ми агітували нашу аудиторію за участь у студентських протестах, проти забудови історичного центру Києва, проти закриття EX.ua і репресій проти файлообмінників. Ми також беремо участь у захисті культурної пам’ятки Гостинний двір, інформуємо людей щодо «сюрпризів», які готує нам влада (антиробітничий Трудовий кодекс чи Закон про мирні зібрання), обговорюємо наслідки світової економічної кризи та проблему молодіжного безробіття.

Зазвичай таким дискусіям передують покази художніх та документальних фільмів відповідної тематики. Таким чином, ми намагаємось продемонструвати зв'язок мистецтва з реальністю, в якій ми живемо – а не втечу від неї, яку пропагує сучасний мейнстрімовий кінематограф. Ми також залучуємо до обговорення молодих режисерів, які можуть почути відгуки на власні твори та актуальні питання, що непокоять аудиторію.

Основну проблему для діяльності кіноклубного руху становить питання авторських прав на кінострічки. На мою думку, кіноклуби мають відігравати провідну роль у сприянні руху Copyleft та активно боротися за максимальне обмеження авторського права – аби режисери пішли назустріч кіноклубам, і у ліцензії для продюсерських агенцій було передбачено право безкоштовного публічного показу через невеликий період часу після прем’єри фільму, згідно із практикою Creative Commons. Адже кіноклуби популяризують творчість режисерів, а не заробляють на ній. Фактично, наша діяльність буде вважатися нелегальною аж доти, доки зберігатиметься існуючий сімдесятирічний термін дії авторського права на кінострічку.

Найслабкіше місце кіноклубного руху в Україні – це відсутність постійної комунікації між організаторами кіноклубів. Ба більше – часом доводиться слухати про конкуренцію серед кіноклубів. Це є нісенітницею, адже наша діяльність – не бізнес, і принципами нашого руху має бути солідарність та максимальне розширення аудиторії кіноклубу на нових людей, а не відвойовування споживачів у «конкурента». Співробітництво майже відсутнє – проте, від співпраці з іншими кіноклубами можна отримати велику користь.

Наразі є актуальним проведення спільних кінофестивалів, колективне сприяння розвитку молодих режисерів, а також створення сайту, який би став спільним інформаційним ресурсом про некомерційний кінематограф. Утворення формального об’єднання кіноклубів в Україні поки що пов’язано з низкою організаційних та питанням легалізації кіноклубів. Але цьому має передувати розширення неформальної мережі кіноклубів та проведення спільних заходів, яке принесе користь не тільки кіноклубному руху, але й усьому суспільству, проблеми якого щиро відображає соціальне кіно.

Георгій Ерман


Підтримка
  • BTC: 1Dj9i1ytVYg9rcmxs41ga2TJEniLNzMqrW
  • BCH: 18HRy1V7UzNbbW13Qz9Mznz59PqEdLz1s9
  • BTG: GUwgeXrZiiKfzh2LW7GvTvFwmbofx7a4xz
  • ETH: 0xe51ff8f0d4d23022ae8e888b8d9b1213846ecac0
  • LTC: LQFDeUgkQEUGakHgjr5TLMAXvXWZFtFXDF
2011-2018 © - ЛІВА інтернет-журнал