Історія

"Заповіді Троцького". Історія підробки

Юлій Федоровський
На нашу думку, "Заповіді Троцького" є справжньою фальшивкою, зфабрикованою в петлюрівському штабі з пропагандистською метою (можливо, тими ж Гулим-Гуленко і В.Савенко) і повтореною в антирадянських емігрантських джерелах 1930-х рр.

06.06.2011

Хотілось би торкнутися питання про документ, який отримав зараз широкого розповсюдження.

На початку 1990-х рр. ряд видань («Поступ» №17, 1989; «Земля і воля» №1, 1990; «Київ» №12, 1990; «Вечерний Донецк» 11.10.1990; «Гарт» 22.2.1992) надрукували текст під назвою: «Заповіді Троцького. Інструкція агітаторам-комуністам на Україні». Цей сумнівний документ потрапив навіть до підручника. Щоправда, цей підручник здобув сумну славу: із-за своєї тенденційності і політичної заангажованості він став предметом гострої критики і навіть обговорення у Верховній Раді України. Тодішній міністр освіти М.Згуровський навіть пообіцяв відкликати підручник зі шкіл для переробки - але вищезгаданий документ зберігся і у другому, "переробленому і доповненому" виданні. 

Автору вдалось дістатися до першоджерела цього документа. Це емігрантське видання О.Доценка (152 сторінки тексту і 240 сторінок «документальних додатків»). У передмові автор зізнається, що в ніякому разі не може гарантувати правдивість і автентичність наведених документів, бо подає їх без жодних змін лише заради «повноти картини». Обставини появи документа такі: 21-22 березня 1920 р., коли петлюрівці взяли Голту і Орлик, «місцеві повстанці» доставили до штабу «Таємну інструкцію Лейби Троцького агітаторам». Отаман Гулий-Гуленко і політреферент В.Савенко швидко переробили її, додавши до 10 заповідей Троцького 12 своїх. І видали відозву «Народе український!», яка «мала надзвичайно великий вплив на населення».

Проведений нами аналіз тексту викликає великі сумніви в його автентичності. Текст надрукований за старою орфографією, з «ятями» - хоча відомо, що червоні принципово користувалися лише новою (старою так само «принципово» користувалися білі). Зміст документу теж не схожий на звичайні виступи Троцького, в якіх він трощить ворогів без жодних пом'якшуючих зауважень. А тут автор про ворогів-петлюрівців говорить, як про героїв: «Петлюра покрыт был славой свержения гетмана, отдачей трудовому крестьянству Украины всех земель без выкупа и немедленным созывом трудового конгресса... В нем [українському селянині] проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожскаго казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как сам грозный Днепр на своих порогах и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольності, который давал украинцам нечеловеческую силу в течении сотни лет воевать своих угнетателей... и одерживать над ними блестящия победы».

Такі панегірики з вуст Троцького на адресу петлюрівців - і взагалі партизан-повстанців, з урахуванням його поглядів, були неможливі. А до того ж, і неправдивими. Коли це Петлюра роздавав селянам землі? Коли це він скликав Трудовий конгрес - якщо зі спогадів Винниченка відомо, що "головний отаман" всіляко намагався відтягнути його скликання, бо обгрунтовано вважав, що конгрес позбавить його влади? Такі чисто пропагандивні пасажі могли вийти тільки з вуст самих петлюрівців. Зазначимо, що на червоному боці ця "промова" ніколи ніде ніким не згадувалась. Нема її в жодному з томів зібрання творів Троцького.

На нашу думку, "Заповіді Троцького" є справжньою фальшивкою, зфабрикованою в петлюрівському штабі з пропагандистською метою (можливо, тими ж Гулим-Гуленко і В.Савенко) і повтореною в антирадянських емігрантських джерелах 1930-х рр. Її популярізація в українських виданнях часів "перебудови" і "національного відродження" лежить цілком у руслі тодішньої антикомуністичної кампанії. Внесення цього сумнівного документу до підручника Ф.Турченка тільки підтверджує тенденційність ізаангажованість автора, про що зазначалось у висновках комісії Верховної Ради з науки і народної освіти в 1996.

В 1939, коли напередодні другої світової війни гостро постало українське питання, Троцький присвятив йому кілька статей з дуже цікавими думками. Він справедливо підмітив "резкий поворот вне-советских украинских демократических злементов в сторону от Советского Союза. Во время обострения украинской проблемы в начале 1939 года коммунистических голосов вовсе не было слышно, зато довольно громко звучали голоса украинских клерикалов и национал-социалистов. Это значит, что пролетарский авангард выпустил украинское национальное движение из своих рук... в Канаде, где украинцы составляли главную массу компартии, с 1933 года начинается... резкий отлив украинцев от коммунизма к пассивности или к национализму разных оттенков». «От прежнего доверия и симпатий западных украинских масс к Кремлю не осталось и следа со времени последней разбойничьей «чистки» на Украине». Сталін, як і Гітлер, тепер розглядають Західну Україну, як «разменную монету в своих международных комбинациях с империалистическими правительствами... Карпатскую Украину Гитлер подарил венгерским палачам... В виде ответа Сталин на 18 съезде открыто взял под свою защиту Гитлера от клеветы западных «демократий».

В таких умовах Троцький викинув гасло: «Единая свободная и независимая рабоче-крестьянская Украина!». Це, безумовно, суперечило інтересам Польщі, Румунії, Угорщини, СРСР - як країн, що розчленували українські землі. Але найбільш відповідало інтересам українського народу згідно з ленінським принципом права націй на самовизначення. Троцький заперечував можливості націоналістів «решать украинский вопрос путем прислужничества одному империализму против другого. Этим авантюристам Гитлер дал неоценимый урок, подкинув (надолго-ли?) Карпатскую Украину венграм, которые немедленно истребили немалое количество доверчивых украинцев... Программа независимости Украины в зпоху империализма прямо и неразрывно связана с программой пролетарской революции».

Таким чином, Троцький пов'язував завдання звільнення і соборності України виключно з соціалістичною революцією, виходячи зі своїх марксистських позицій. В ділемі «національне об'єднання України чи цілісність СРСР» він віддавав перевагу першому, хоча це викликало велику критику з боку «друзів Кремля». Такі погляди Троцького пов'язані з тим, що послаблення СРСР з відділенням України він розглядав як послаблення, в першу чергу, сталінського бюрократичного режиму: «Все советские республики найдут необходимые формы связи и сотрудничества. Но цель эта будет достигнута при условии полного разрушения старых принудительных связей, а, следовательно, и старых границ, только при условии полной независимости каждой из договаривающихся сторон».

У підсумку зазначимо, що не існує ніяких достатніх і обґрунтованих даних про якісь специфічно антиукраїнські погляди Троцького. Уродженець України, він добре знав мову, в період створення СРСР активно захищав права національних республік проти шовіністичного централізму Сталіна (один з відомих «троцькістів» Х.Раковський, довгий час очолюючи уряд УРСР, активно боронив її «автономізм»), неодноразово перебував тут, і навіть в еміграції виявляв певну цікавість до українського питання.

Юлій Федоровський


Підтримка
  • BTC: 1Dj9i1ytVYg9rcmxs41ga2TJEniLNzMqrW
  • BCH: 18HRy1V7UzNbbW13Qz9Mznz59PqEdLz1s9
  • BTG: GUwgeXrZiiKfzh2LW7GvTvFwmbofx7a4xz
  • ETH: 0xe51ff8f0d4d23022ae8e888b8d9b1213846ecac0
  • LTC: LQFDeUgkQEUGakHgjr5TLMAXvXWZFtFXDF
2011-2018 © - ЛІВА інтернет-журнал