У Києві сполохом вибухнув страчений Січень

Товаришу Андрієві Хвилі ці 
нариси, так само як і майбутня 
 закінчена робота.

Те, що тут подається, об'єднує загальна
тема «Січневе повстання» (у Києві 1918 р.),
над якою я зараз працюю, маючи намір
утворити епопею.

Олекса Влизько

Прийом французького посла 
у генерального секретаря Центральної Ради

На щоках – фолікули,
в очах – іржа.
Шануючи ранг
і найперш себе,
од стіни до стіни
шароваристий дирижабль
ходив
великим цабе:

         – Проставивши точно для Вас (уклін!)
         формульовку питання, добродію (etc!),
         конфіденційно повторюю - не... тс... –
         не можна... щоб не до стін!.. –

         Ми повинні рішуче боротись... (гик!)...
         з більшовицькими... (гик!)... навалами. Так!
         Лише роздушивши в кривавий сік
         сволоту,
         здобудем державність! Да!

         І що їм, так званим пролетарям,
         ввижається, вірте – не знаю, та
         і знати не хочу!
         ВУЗДА! ВУЗДА!
         Та батьківське гасло:
         Не потурай!

         Історія ж досі не бачила ще,
         щоб тримав державу простолюд! Він
         (простолюд) - до самих біблейських колін -
         ПСЯ КРЕВ!!! – і все!..
         – Олив'яним дощем

         СИПНЕМ!!!
         Щоб і Буг, і Дніпро, і Псьол –
         У КРОВ!!!
         Як контр-непротивленство злу'х' – 
         а-ха!..
         ...Завжди до Ваших послуг,
         з безперечною шаною, пане посол!..

А мсьє (компрене ву проп' – ахнам' д'ух'ам),
підвівши поруху,
сухий, як смерть,
подумав:
«Цинік!»
А потім:
«Смерд!»
А ще за хвилину, у форді:
«Хам!»
Сало провуджене для каганця!
Бісмарк у матні – по-о-дума-є-ш! НЕ

Історія робить юрбу, а ця
Остання биками історію пне!..

         А втім і про що ж це і як я? – Посол,
         а мислю під Маркса?!»
         – Ш о ф е р! – Г о п-л я!
         І маска поїхала – ремигаючи план -
         десанту Антанти... На Буг і Псьол...

Антистрофа

О дні,
що пройшли
невимовним розрядом
і громом – 
вірвантом
важких атмосфер
на купинних шляхах!
О дні,
що пройшли
по хребтинах
кривавим погромом
з нагайками китиць
на жовто-блакитних 
шликах!

За брудами оргій
глухими садизмами
корчем,
в розходженнях вір
і мільйонообличчях повстань
народжувалася республіка
в муках і корчах,
у сторчах
голів
і надій,
і переконань.

І всяке несло
свою частку
в розбуркане віче
натруджених рук,
пересьорбавши
спазми курка...

У Києві сполохом вибухнув
страчений Січень
під конспіративним плакатом,
що зліз на паркан:
         – Товариші!
         Годі!
         Доволі
         і мук,
         і терпіння!
         Товариші!
         Око – за око!
         Багнет – за багнет!..

...А в тижні пороша лягла молоком білопіння,
і грав на зорю в передмісті щоранку кларнет...

Рябіло полками –
пахтіло одчаєм цибулі,
стоградусним потом
онуч
і густого борщу!..
До часу сиділи
в патронах
над порохом
кулі, –
в масштабі міщан, –
над линями,
мільйонам щук!..

Організація наступу

Центральна рада сперлася
на гайдамацьку січ, на
наявність
куркулячого активу,
і райком, –
усе,
що в муці скупчилось, –
17 січня
рвонув
на змовклу колію
стривоженим гудком.

Прибоєм ніг проходили
до другої години,
як море,
на обору
залізничних майстернь
і мітингом обурення
затвердили:
іти на
свавілля куркуляччини
зі зброєю!..
І в день 
той самий,
після мітингу
усі рішучі друзі
повстання
готуватися до бою почали.
Ремонтували панцирник.
Озброювали блузи.
Розвідку штаб налагодив
і вислав патрулі.

Залізний вузол
колії
ряснів бойовиками, –
на жужеличнім полі і
в околишніх місцях.
Ходили нишком –
групами...
В глухий, одутлий камінь
дубів завод
під трубами,
обдертий,
мов кістяк...

...Росли години 
острахом,
щоб раптом
обірвати 
набряклу тишу 
пострілом...
...І, збігавши 
в клозет,
пірнув 
за скельця
з совами
в гарячці
обиватель, –
з дружиною,
з газетами
і кавою-глясе...

А в штабі директорії
й Полтавського загону
гримів наказ:
– Контрнаступом з Кадетського!..

А це
не жарт...
І сотник лаявся
в мембрану телефону,
і сіпався
невиспаний
бабусин офіцер...

...У бога і Валуєва
полковник матюкався,
за звичкою,
хапаючи
петельки піджака...
...Концентром
полк Грушевського
згорнувся обіч пакгаузів
вокзалу,
засипаючи
з руками на курках...

Революційний інтелігент

Сумний і поміркований,
як був іще студентом –
бентежив груди,
сковані
стремлінням в ідеал.
Любив словами різати:
       – Чи ніч то, а чи день то?
       Невже ж буржую виссати
       всю землю, – як кавал?

І от уже в гімназії
натякнута «зараза»,
у свиті ринув в маси і
кошлатий,
як варяг, –
жандармами помічений,
проніс з собою разом
Маркса,
Кропоткіна,
Мерінга й
«Кобзаря».
І перше в світі будучи
для себе сам хазяїн,
ховав
(конкретно кажучи, –
в долівках двох мансард,
нутром експропріатора
обіч
од всіх
і вся
і
хитріш)
відозви Леніна, –
найбільший свій азарт!

Але
не обминув-таки
своїм надіям
страти:
під пальцем провокатора
пішов у Шліссельбург,
хоч тільки в жандармерії
повірив зраді брата,
коли
його величності
ротмістр
сказав сумбур...
І довгі роки заслання
наругою покрило,
покрило 
протоколами й
наказом од руки,
і матами
і свистами –
у «соціальне рило», і
ходою під шомполами
у кам’яні мішки!..

…А десь
у теці -
плямою
цвіло і сальним фарсом!
         «Я нижеподписавшийся…
         поверьте,
         Ваш благродь…
         Весь пол в углу заполнено
         литературой Маркса…»
Коротка резолюція:
         «Крррапиву –
         Пррропороть!..»

         О, будьте, будьте прокляті!..
         Невже оце і скуток –
         палання,
         в однім – проти,
         а в другім разі –за?..
         ....................
         Так, в 20 років –
запальний,
за ланцюгами скутий
за грати зник
етапами
дзвінкового туза!..

Зі збірки «Живу, працюю». 1930 р.

Також читайте:

Андрій Манчук. «Січневе повстання. «Роля хлопчаків»

Дмитрий Райдер. «Битва у горы Блэр»

«Луганское побоище»

Михайло Покровський. «Столыпинщина» 

Андрій Манчук. «День конституции. Память протеста»