Похмілля після свята незалежності

Похмілля після свята незалежності

Анжей Палис
Похмілля після свята незалежності
Чи відчутна реклама Кольорової Незалежної, до якої були залучені мистецькі та інтелектуальні еліти, часом не дала протилежного результату і не спричинилась до популяризації Маршу Незалежності?

Тегі матеріалу: європа, змі, нацизм, ліві, солідарність, клерікалізм
10 апреля 2012

Передмова перекладача: Ось вже другий рік у Польщі на Свята Незалежності, 11 листопада, увага медіа та громадськості прикута до Маршу Незалежності та його блокади.

Підготовка сторін до «святкового» протистояння розпочалась ще у жовтні. Інтернет заполонили різні промо-ролики, які агітували долучитись до тих чи до інших.

Організацією Маршу Незалежності займались «Всепольська молодь» (MW) та «Національно-радикальний табір» (ONR). Окрім них, свою підтримку висловили близько 40 різних організацій, порталів, а також деякі громадські діячі. У своїх ідеологічних поглядах організатори Маршу відштовхуються від ідей польської ендеції міжвоєнних часів, використовують образ Романа Дмовського, історичний наратив про постійну боротьбу поляків за власну державу та прагнуть до «національної держави, збудованої  на традиціях, національній ідентичності та християнських цінностях». Серед маси загроз, проти яких виступають ONR та MW сміливо можна виокремити дві:

– «Соціалістично-ліберальний» Європейський Союз, який прагне до більшої інтеграції, стримує економічний розвиток, несе «гомосексуальну загрозу» та розмиває національні ідентичності «правдивої Європи».

– «Агресивні гомосексуалісти, яких підтримують анархісти та антифашисти, які отримують фінансування від медіа»[1]. У такій грубій формі організатори, власне, згадують про блокаду маршу.

Кого хочуть бачити та запрошують до участі автори Маршу: «усіх осіб та організації, які ідентифікують свої погляди як націонал-демократичні, націонал-радикальні, консервативні, праві, та прагнуть до незалежної, національної, католицької, вільної від соціалізму та демократичного лібералізму Польщі».

На противагу Маршу організації, що не погоджуються з його ідеями, утворили коаліцію «Порозуміння 11 листопада», яка, власне, і виступила організатором блокади під назвою «Кольорова Незалежна». До коаліції доєднались понад 50 різних організацій. Крім цього, чимало закладів, порталів, громадських діячів, акторів та музикантів висловили свою підтримку акції. За своєю суттю блокада була покликана протистояти «радикальному націоналізму, неофашизму та проявам ксенофобії». «Всюди в Польщі 11 листопада відбувається чимало патріотичних заходів, жодного з них ми не блокуємо, окрім Маршу Незалежності, адже його проводять організації, котрі сповідують радикальний націоналізм та расизм», – ініціатори досить активно використовували соціальні мережі, аби звернути увагу громадськості на характер цих організацій, публікували відео та фото з організованих ними акцій, під час яких ті демонструють свої расистські погляди. Без сумніву, один з найактивніших членів коаліції – видавництво «Критика Політична» (Krytyka Polityczna) – звертає увагу на те, що «хоча у справі витіснення ксенофобії, радикального націоналізму та антисемітизму вже багато зроблено… однак присутність крайніх правих розширяє кордони дозволеного в «великій» політиці. Ксенофобські аргументи у відфільтрованій та більш цивілізованій формі завдяки цьому знаходять дорогу до політичного салону».

На думку ініціаторів блокади, Свято Незалежності повинно набути нового сенсу:

– Пам’ятати про жертви варто не заради мартирології, а щоб не допускати повторення трагедій.

– Різнорідність має стати ознакою багатства, а не загрозою.

– Польськість не ґрунтується лише на ознаках спільності походження чи крові.

–  Незалежність вже відбулась, Польщі ніхто не загрожує ззовні і не варто через це шукати ворогів всередині, натомість потрібно навчитись разом жити та вирішувати проблеми. 

До участі в блокаді організатори запрошували всіх, хто проти будь-яких проявів «ксенофобії і радикального націоналізму» та наголошували на мирному характері блокади – пасивному опорі. Хоча варто зауважити, що сама суть блокади будь-чого вже є не зовсім мирною.

Центром подій для всіх телеканалів у цей день стала площа Конституції. Саме тут влада Варшави дозволила провести водночас і Марш Незалежності, і його блокади «Кольорової Незалежної». Організатори Маршу тримали конкретний маршрут своєї ходи в таємниці, відомими були лише деякі пункти на його шляху. Зрештою, аби не вдаватись у географічні подробиці Варшави, кінець кінцем вийшло так, що місце збору Маршу було поруч з блокадою і справжнього блокування не було, хіба що один з багатьох підходів до того місця збору був перекритий.

Отже, о 12:00 «Кольорова Незалежна» розпочала свій концерт. Музика, танці, раз по раз промови організаторів, святковий настрій – люди веселяться.

Близько 14:00 блокаду по обидві сторони вулиці оточили лінії поліції – початок Маршу було призначено на 15:00. У цей час містом вже кружляли боївки як «антифашистів», так і «радикальних націоналістів». Особливу увагу медіа привернула боївка антифашистів з Німеччини, яку поліція нейтралізувала ще до початку самої блокади.

О 15:00 почались перші заворушення – групи радикальних націоналістів та футбольних фанатів, що з’їхались на Марш зі всієї Польщі, почали атакувати поліцейські кордони, які відділяли їх від «Кольорової Незалежної», попри те, що сам Марш вже давно рушив з площі Конституції. Протистояння тривало досить довго – приблизно до 18:00 години, згодом масові заворшення почались в інших районах міста. Результати – без коментарів: 210 заарештованих, 40 поранених поліцейських, спалено 1 телевізійну та 14 поліцейських машин, загальні збитки оцінюються у 2,3 млн. злотих (5,1 млн. грн.).

Після завершення «свята» рефлексії на події не забарились. На особливу увагу заслуговує текст польського ліволіберального оглядача Анжея Палиса. Автор порушує багато дискусійних питань щодо тактики дій для лівого середовища і буде корисний українському читачеві.

Битва хуліганів із поліцією, пошкоджене муніципальне та приватне майно, зіткнення ультранаціоналістів з антифашистами – це картина цьогорічного свята незалежності. Свята, після якого кожна з протилежних сторін має прокинутись із похміллям. Це похмілля відчуває значна частина людей по обидва боки барикад. Однак, на жаль, його симптомів немає в очільників громадсько-політичної сцени, для котрих єдиною проблемою цих подій є поведінка сторони-опонента.

Не буду стверджувати, що вина за п’ятничні події розподіляється симетрично. Це тили Маршу Незалежності розпочали зіткнення з поліцією, це хулігани трощили Площу Конституції та поліцейські й телевізійні автомобілі. Включення у лави маршу фашистських груп,  прийняття агресивних хулів та наділення їх правом на «правдивий патріотизм» – все це тяжкі гріхи польських консерваторів. Проте я не буду зупинятись на цих проблемах. Це справа правих активістів та їх сумління, тим паче всі ці гріхи для них ретельно вирахували ліві та ліберали.

З іншого боку, не варто забувати, що бойові рейди здійснювались по обидва боки барикад. На місці Кольорової Незалежної було не тільки кольорово, там було чимало замаскованих антифа, солідно озброєних. На мітинг не прибула затримана поліцією сумнозвісна бригада німецьких антифа, бойовий вигляд та озброєння (що видно на відео) яких змушує сумніватись у мирних намірах. Отож, погляну на проблеми ліволіберального середовища, адже зараховую себе до його учасників.

Що кому не заважає

Чорні уніформи, старано замасковані, озброєні патиками та пляшками, зімкнуті ряди – такою була немала частина Кольорової Незалежної. На щастя, були лише поодинокі сутички антифа з довколафашистськими боївками, однак мирним мітингом ми завдячуємо не спокійній вдачі хлопців з боївок чи виголошеним із трибуни нагадуванням про «мирну маніфестацію», а поліцейському блокуванню, яке успішно розділяло групи маніфестантів. Видається, що зіграла свою роль і кількісна перевага «сил ворога», що була реальним аргументом збереження спокою. Боюсь, що за інших кількісних розкладів, мирного характеру демонстрації не вдалось би втримати. Досвід минулих років, обізнаність у манерах «західної антифи», також інформація на офіціальному сайті дозволяють мені вважати свої побоювання небезпідставними.

Могло здаватись, що присутні на мітингу ліберальні та ліві інтелектуали, котрі, за Слонимським, «мріють про слабку Польщу»[3], багатокультурну, толерантну, не патріархальну, котрі регулярно посилаються на Ганді, Куроня, Ґедройца, на традиції хіппі та руху «Свобода і спокій», котрим ближчі за Кадена Ремарк і Гашек, відчують  неабияку відразу, побачивши озброєні загони в своїх рядах. Могло здаватись, що спробують переконати радикалів відмовитись від насильства і навіть відкласти свої «обладунки», що після мітингу висловлять свій протест проти будь-яких форм насилля як зі сторони Маршу Незалежності, так і з власної, а можливо, насамперед, із власної. На жаль, цього не сталось ані під час Кольорової Незалежної, ані після. Не бачили? Сумніваюсь. Не хотіли бачити? А може комфортніше за все вдавати, що не бачать, переконувати себе і інших, що проблеми немає, що монополію на насильство мають праві, що приймають фашистів з ONR, а ми натомість чисті й невинні, і готових до агресії бойовиків на нашій стороні не було.

 Можливо, ліві та ліберальні лідери, підтримуючи Кольорову Незалежну, бояться, що у випадку якоїсь критики радикалів ризикують підважити свій авторитет. Не знаю, напевно, кожен із тих, хто мовчить, має свої причини. Однак незважаючи на них, результатом мовчанки є стадне самозадоволення або ж потрібний для його утримання брак саморефлексії.

Кольорова, незалежні, самозадоволені

На мітингу настрої були на підйомі, про що запевняли не стільки організатори, скільки різні авторитетні особистості більшого чи меншого калібру, що надали свою символічну підтримку. Там співали, танцювали, було кольорово. У події взяли участь освічені та бувалі у світі люди. Переважала гарна, культурна молодь, матері з дітьми і дідусі з онуками. Були учасники руху «Occupy» і їх симпатики. Де-факто Кольорова Незалежна складалась з людей, що мають вищий, ніж середньостатистичний по країні, рівень культурного та суспільного капіталу, а часом і матеріального. Згадую про це не для того, аби підважити право еліт на спротив і понизити рейтинг їх голосу (не йдеться тут про «мажорів»), а для того, аби ми були свідомі того, що Кольорова – це, на жаль, не vox populi. Голос народу проявився тим, що люди залишились вдома, а якщо по якійсь зі сторін він і лунав, то це не була сторона Кольорової.

Однак те, що на мітингу було тільки дві тисячі людей (менше ніж рік тому), не було жодною проблемою для Кольорової, що співала та бавилась. Озброєних антифа, наскільки знаємо, не було, тобто не видно було, часом тільки дякували їй і просили зберігати спокій – це теж не проблема. Для учасників Кольорової не було проблемою і те, що у Марші Незалежності, організованому ONR та MW, брали участь кільканадцять тисяч осіб, більшість із яких не ототожнювали себе з радикальними поглядами організаторів. Не було проблемою, що на Кольорову Незалежну була запрошена європейська антифа, відома своєю агресивною вдачею. Також не перешкоджало те, що організатори та учасники мітингу стверджують, що такого не було. На думку більшості лівих та ліберальних публіцистів, єдиною проблемою були фашисти (реальні і надумані), праві діячі, що підтримали Марш Незалежності, а також праві політики.

І це, власне, проблема – єдине, що сьогодні роблять анти-націоналістичні середовища, це експортують всю злість до табору противника. Слова значної частини «вільних» публіцистів не відрізняються від сказаного представниками правих. З обох сторін вибілюють своїх та звалюють все на інших. Ритуалізація спору справляє враження, що обрані позиції і гра більше нагадують футбольний матч (власне, польської національної збірної), а не інтелектуальну дискусію.

Як на полі бою

У нинішній дискусії, як і на полі бою, цінують лише згуртованість та лояльність до власного табору – така ситуація радше дає почуття вищості спільноти, однак не сприяє появі питань, які мають бути порушені. Чому організований ONR та MW марш із невеликої маніфестації скінхедів, що ще декілька років тому лякала мешканців Варшави, цього року привабив кільканадцять тисяч осіб? Чи відчутна реклама Кольорової Незалежної, до якої були залучені мистецькі та інтелектуальні еліти, часом не дала протилежного результату і парадоксально часом не спричинилась до популяризації Маршу Незалежності? Спостереження за форумами в Інтернеті справляють саме таке враження.

Можливо, варто задуматись, як так вийшло, що голос ліволіберальних медіа насамперед зміцнює протилежний табір. Потрібно придивитись до власних заяв, чи не надто багато в них порожніх слів, що не найкраще підходять до опису того, що відбувається, однак дуже добре навішують різні кліше та ярлики на групу противників. Декілька років тому, за урядування Качинських, була дуже добре проаналізована мова тогочасних керівників країни, то можливо сьогодні варто проаналізувати власний дискурс, застосовуючи ті самі методи? Чи не настав час переглянути власну риторику?

Я заторкнув тільки декілька із чималої кількості питань, які наше середовище має поставити собі сьогодні. Мусимо поглянути на природу конфлікту, його ескалацію та на власну тактику. Стадіонівська ритуалізація не сприяє цьому, адже, як показує історія польської збірної з футболу, низький рівень гри не впливає на любов до власної команди.

Далі буде так, як зараз

Після минулорічної блокади маршу ONR[2] на сторінках Газети Виборчої Северин Блюмштайн (редактор «Газети Виборчої» – ЄС) розкритикував тактику та методи Порозуміння 11 листопада. Під час дискусії у «Критиці Політичній» він говорив: 

«Ваш сценарій з блокадою веде в нікуди. Через рік вас  буде більше, онеерівців теж. Може пролитись кров. Потрібно думати над іншим сценарієм. […] Під час антифашистських подій на Замковій Площі чув мову […] ненависті […] Це дуже прикро вразило. Це наближає нас до противника. [і далі] Якщо хочемо боротись я фашизмом, мусимо дійти за нашими ідеями до звичайних людей, а не думати лише про блокування. Про це йдеться!»

На жаль, цього року перебіг подій був аналогічний. Ті, хто рік тому не погоджувався, тепер капітулювали і безапеляційно захищають цьогорічну блокаду. Це сумно – думаю, що не лише для мене, але насамперед для всіх публіцистів, бо це показало слабкість їхнього голосу.

Невелика, але розтанцьована та розспівана Кольорова Незалежна пройшла, купаючись у самолюбуванні своєю кольоровістю та відкритістю. Учасники міжсобойчика вчергове показали собі свою моральну, культурну та будь-яку іншу вищість. Заспокоїли власне сумління. А частина незадоволених пригадала слова Куби Сєнкєвіча: «Кожен сказав те, що знав. Тричі добре вислухав себе. Всі згодні один з одним, і буде далі так, як є». Аби добре почувати себе, їх треба було нейтралізувати, підспівуючи слова Мунка Стащика: «Все супер! Супер! Про що тобі йдеться? Все супер! Супер!»

Дійсно так супер?

Анжей Палис

Res Publika Nowa

Переклад Єгора Стадного, під редакцією Ігора Самохіна


[1] http://marszniepodleglosci.pl/2010/11/05/pytania-i-odpowiedzi-w-sprawie-marszu-niepodleglosci/ – згадуючи про медіа, авторам ідеться в першу чергу про «Ґазету Виборчу» (Gazeta Wyborcza), яку польський читач трактує лівою.

[2] Під час блокади Маршу 2010 року у протистоянні брали участь ті ж сили. Організатори Маршу були змушені змінити свою трасу, однак сутичок не вдалось уникнути - поліція затримала 33 особи.

[3] A. Słonimski, «O Polsce słabej», wiersz napisany w 1941 roku;

Mówią o Polsce silnej. Już dziś liczą sztaby,
Jak ją ziemią okopać, oprzeć na bagnecie.
Lecz ja, wybaczcie, bracia, pragnę Polski słabej,
Ja pragnę Polski słabej, lecz na takim świecie,
Gdzie słabość nie jest winą, gdzie już nie ma warty,
Ryglów u bram i nocą dom bywa otwarty,
gdzie dłoń nieutrudzona okrutnym żelazem
I gdzie granica wita tylko drogowskazem.


Похмілля після свята незалежності



Похмілля після свята незалежності
RSSРедакціяПідтримка

2011-2017 © - ЛІВА інтернет-журнал