Наростання

Наростання


Василь Бобинський
Там, в темній глибині заплідненого лона, вже скільчився й росте страшний, як змора, бунт

На дні понурих шахт
де темрява безока
чаїться, мов гидкий стораменний павук, 
вганяючи грозу в тремтючі дужки ока,
стискаючи гортань кліщами слизьких 
рук,

у стухлих півницях, де кволі немовлята
ссуть хворе молоко з грудей, блідих
як віск,
скарлючені, марні, не діти – трупенята,
що в них з життя лиш плач, жалкий,
як миші писк.

В тих ятках сутерен, де цвіль, сморід
заразки,
де клубляться тіла у вибухах жаги,
в очах у дітвори, без сорому, без маски,
бо кров сліпа й горить, і рве всі береги.

У тих клітках тісних, де голод – гість
насущний
і невідступний друг його – безглузда 
злість,
там де кохання цвіт – як дим, як тінь
минущий,
бо потім нужда й брид всю радість щастя їсть,

де жовті матері останню хліба шкірку –
на завтра щоб було – ховають од діток,
і потім довго в ніч захлипуються гірко,
проковтуючи сліз розплавлений пісок. 

В тих стовпищах гнилі, де неймовірним 
чудом
ясні квітки очей дівочих ще цвітуть,
цю коротеньку мить, поки їх нужда 
брудом
обліпить і штовхне в вуличну каламуть.

Там, в ямах, у норах, де хвилю
відпочинку
труїть густий, як гній, нестерпний
п`яний чад,
де матері дочок пускають... на годинку
і власне тіло ласим продавати вчать,

там, там, у нетрях тих, де горде 
чоловіцтво
в липкій блювотині затоптане гниє,
рукою, що її спотворило каліцтво,
колись коханую, вагітну жінку б`є.

Там, там, у пеклі тім, яке ви сотворили,
щоби могти самим пишатися в шовках,
носити золото, брильянти і шиншили,
щоб усміх вам не гас ніколи не устах,

щоб ваші байстрючкі, і жони, і коханки
могли, вгинаючись от золотих оков,
на показ виставлять фарбовані приманки
на ярмарках балів і в торжищах церков.

Там, там, у тих низах, де мучена віками,
розп`ята на хресті, і терновим вінцем
увінчана, і вашими огидними плювками
запльована лежить, розірвана живцем.
Єдина цінність тут: достойність чоловіча,

і все ж усій бридні, всім вам наперекір
підноситься уверх, велична, бунтівнича,
сягаючи по жар до променістих зір. 

Там, там, у тих низах, де кров
як жар червона,
і сльози, й піт гіркий згноїли пишно 
грунт,
там, в темній глибині заплідненого лона,
вже скільчився й росте страшний,
як змора, бунт.

1928 р.





RSSРедакціяПартнериПідтримка

2011-2014 © - ЛІВА інтернет-журнал