Минуло. Роман без іменМинуло. Роман без імен
Минуло. Роман без імен

Минуло. Роман без імен


Павло Усенко
Він був білявий і ніжний, Я чорнява і груба; «Чого ти з ним маніжишся, Чортова шлюхо?»

Він був білявий і ніжний,
Я чорнява і груба;
«Чого ти з ним маніжишся,
Чортова шлюхо?»
Це було пізньої осені,
Він прийшов із снігом-сівером,
Був військовий, непрошений,
Грізний і милий.
Ми ходили з ним у світлиці,
Де самітні смутили роялі;
В холодні далі денікінці
На південь ворожий тікали.
Ой було ж любо і грізно,
Захлинався Дніпро від набоїв.
До глупої ночі пізньої 
З милим простояла.
На крилах малинових вітри
гули,
А білявий мене розкроїв;
Та було це колись, колись.
Не загоїть тепер, не загоїть.
І як впали вогні крутозоряні,
Мій незнаний тонув у Дніпрі.
Ніч крізь ніч. Я білявим 
захворіла,
А він тифусом десь захворів.
Пропливло - і вода, і бої,
і дівоцтво,
Також суд-пересуд по сусідах,
Тільки згадка верта серед
ночі
Його з сівером - ніжного,
блідого.
Меле муж у млині вечоровім,
А я, кажуть, його господарка.
Милий, далекий, білявий,
Я без тебе ніщо - куховарка.
І ніхто не покличе ізнов,
і не гляне.
Я куркульська прикута жона,
Поговір укриває, неслава,
Коли знову про тебе згадаю.
Та юнацькая пісня одна,
Що з далекого клубу прилине,
Стріпоне стиха серце моє,
Моє полотняне,
Бої згадувати нишком я буду
Та дівочії вільнії днини.

1923 р.


2011-2017 © - ЛІВА інтернет-журнал