Гей, розіллялось ти, руськеє горе

Гей, розіллялось ти, руськеє горе


Іван Франко
Небо італьське, блакитне, погідне, Бачило бруд наш, пригноблення бідне. Генуя довго, мабуть, не забуде, Як то гостили в ній руськії люде

Гей, розіллялось ти, руськеє горе,
Геть по Європі і геть поза море!

Бачили мури Любляни та Рєки,
Як з свого краю біг русин навтеки.

Руські ридання й стогнання лунали
Там, де Понтеби біліються скали.

Аж із Кормон, мов живого до гробу,
Гнали жандарми наш люд, як худобу.

Небо італьське, блакитне, погідне,
Бачило бруд наш, пригноблення бідне.

Генуя довго, мабуть, не забуде,
Як то гостили в ній руськії люде.

Будуть ще внукам казать проти ночі:
"Дивний тут люд кочував із півночі.

Рідну країну з слізьми споминав він,
Але з прокляттям із неї тікав він.

Спродував дома поля, господарство,
Вірячі байці про Рудольфа царство,

Дома покинувши землю родинну,
Гнався, щоб мрію ловити дитинну.

Смілий у мріях, у вірі беззглядний,
В дійсності, наче дитина, безрадний.

Ані порадитись, ні побалакать, —
Знав він лиш гнуться, та жебрать, та плакать".

Гей, розіллялось ти, руськеє горе,
Геть по Європі і геть поза море!

Доки гамбурзькі важкі паровози —
Де ви не ллялися, руськії сльози!

Всі з тебе, русине, драли проценти:
Польськії шляхтичі й швабські агенти.

Що то ще жде тебе на океані?
Що у Бразілії, в славній Парані?

Що то за рай ще тобі отвираєсь
В Спіріту Санто і Мінас Джераєс?

1898 р.

***

Эй, разлилось ты, русинское горе,
Вширь по Европе, и дальше, за море!

Всякий в Любляне, Риеке видал
Как на чужбину русин убегал

Там, где альпийские скалы стояли
Наши рыдания эхом звучали.

Бедных русинов, живых мертвецов
Гнали жандармы, как стадо коров

Грязь, нищета, долгий путь ради хлеба
Над головой – итальянское небо

Генуя долго теперь не забудет
Как в ней гостили русинские люди

Внукам расскажут, как вечер придет:
«Здесь кочевал у нас странный народ.

Родину слезно свою вспоминал он,
Но, проклиная, ее оставлял он.

Продал он все, и покинул свой край
Верил он байкам, что за морем рай.

Враз от земли отказался родной,
Чтобы погнаться вперед, за мечтой

В вере он слеп, а в надежде он смел,
Но повзрослеть тот народ не сумел.

Не обсудить, и не поговорить, –
Знал он, как гнуться, просить и скулить».

Эй, разлилось ты, русинское горе,
Вширь по Европе, и дальше, за море!

Там где из Гамбурга шли паровозы,
Лились за ними русинские слезы

Все с тебя, русин, сдирали процент:
Шляхтич из Польши и швабский агент.

Что же еще ждет тебя в океане?
В этой Бразилии, в славной Паране?

Что же за рай там тебя ожидает,
В Спириту Санто и Минас Джераес?

Перевод Андрея Манчука

2010 г.





RSSРедакціяПідтримка

2011-2017 © - ЛІВА інтернет-журнал