Лист із БразиліїЛист із Бразилії
Лист із Бразилії

Лист із Бразилії


Іван Франко
В Бразилії ми теж зазнали зла: Пропасниця лиха на нас зайшла. Три місяці чекали ми на квіти: Три хлопи вмерли тут і три кобіти

Сусіди любі! Пише вам Олеся.
Ми всі здорові й добре нам ведеться

Сім місяців отсе мовчали ми,
Аж на кінці вандрівки стали ми.

Серед лісів тут живемо в бараці
І маємо страшенно много праці.

Рубаєм дерева на сажень грубі –
Одно два дні довбем, сусіди любі!

За рік отак чень буде чистий морг,
То будем сіять. Живемо наборг.

Боргує нам уряд, покіль до свого,
Курузи, бульбу, сіль – і більш нічого.

Не розлучили нас і на п"ять хвиль…
До міста маємо п"ятнадцять миль.

В лісах, під горами… Та ми не ропчем,
Доріг нема, стежки, дасть бог, протопчем.

Та ви цікаві, як нам до води
Доїхалось, а потім аж сюди.

До Відня їхали спокійно вкупі;
У Відні нас три дні держали в цюпі.

Пустили нас, лиш пан якийсь від нас
Сім срібла взяв, що підписав нам пас.

З Понтеби завернули нас до Грацю,
Там ти неділі мали з нами працю.

Писали до Стрия, Мостів і Кут.
А нам казали "Зачекайте тут!"

Палазя там умерла від уроків,
А лікар німець мовив: "З браку соків".

Івась умер, напевно від нічниць,
А лікар мовив: "Не плетіть дурниць!"

Та як ще Гриць, Оксана, Рузя вмерли, –
Пустили нас: "Ідіть, куди наперли!"

До моря ми добрались без біди,
Лиш що до нас присіпались жиди

І видурили від Баланди й Хмиза
По десять ринських за якісь авіза.

Та на одній пересідці якось
Згубився і пропав Юрків Антось.

В Генові ми сім неділь шифу ждали,
За містом в норах, як цигани, спали.

Поганий край! Докучив голод нам,
І гарячок понабирались там.

Сім штук дітей, Онищиха, й Чаплиха,
І Хрущ старий там вмерли. Збулись лиха.

Було б нас більш вмерло, бо якась
На нас італьська пані завзялась

І випросила в короля свідотство:
Держать їх, аж їм вимре все жіноцтво.

Хрест божий з нами! Певно, се була
Якась безбожна упириця зла.

Бо справді, на жінок у тії доби
Ударили найгіршії хвороби.

Та бог наслав на тую злюку бич:
Попавсь нам лепський русначок-панич.

Списав він лист від нас, слізьми облитий,
До їх там королеви Маргарити.

Все розповів: як нас тут трясця б"є
Як відьма ніччю кров жіночу п"є

Що тут дітей без корму сохне й плаче
Як з відьмою король у гречку скаче…

І помогло. Пустили нас як стій.
Урвалося поганій відьмі тій.

А як ми вже на корабель сідали,
То панича від нас арештували,

Немовби то він ошуканець єсть.
Він нам шепнув: "Се злої відьми месть! 

Мовчіть, бо пропадете всі дочиста!"
Ми – ша! Пропало наших ринських триста!

По морі ми плили без злих пригод,
Лиш хорував погано весь народ.

На морі вмерло дев"ять душ народу;
Їх замість погребу метали в воду. 

Най бог боронить від такої тьми,
Як матері ридали за дітьми,

Коли їх риби довгі, мов ті балки,
Зубаті, чорні, рвали на кавалки!

В Бразилії ми теж зазнали зла:
Пропасниця лиха на нас зайшла.

Три місяці чекали ми на квіти:
Три хлопи вмерли тут і три кобіти.

П"ять хлопців до послуг продали ми,
А сім дівчат пішло в т а к і доми.

Про хлопців досі ми не мали вісти,
Дівчата раді: є що пити й їсти.

Що ще писати вам? Тут новин не гук:
П"ять душ нам досі вмерло від гадюк.

Тут по лісах блукають дикі люде,
Б"ють наших і їдять. І нам те, мабуть, буде.

Та, може дасть нам бог іще піднятись.
Було нас сорок, є ще вісімнадцять.

Одно лиш жаль, що вже по-руськи тут
Молитися ні балакать не дадуть

На нас у місті крикнув Кандзюбінський:
"Nie wolno tutaj gadac po rusinskij!

Tu polski kraj i polski Bog i krol!
Po polsku gadaj albo gebe stul"

Га, що ж, коли так острий ферлядунок,
Хай буде й так! Який нам тут рятунок?

Сим кінчимо. Прощайте! Ждіть від нас
Звісток, як нам заблисне ліпший час.

1898 р.

***

«Письмо из Бразилии».

Соседи наши, пишет вам Олеся
Мы все здоровы, хорошо нам здесь

Семь месяцев подряд молчали мы
Пока в конце пути не встали мы

Среди лесов в бараке мы живем
В трудах у нас проходит день за днем

Деревья рубим толстые, как башни –
Два дня одно долбим, соседи наши!

За год расчистим пашню мы в лесах
И будем сеять. А пока в долгах

Правительство дает нам в долг зерно
Картошку, соль. И больше ничего

Не разлучиться и на пару нам минут
Идти до города полдня по лесу тут

Сидим в глухих мы чащах, но не ропщем
Раз нет дорог, тропинки мы протопчем

Но расскажу, соседи, как вода
Нас после странствий принесла сюда

 

До Вены поезд шел по всей стране
А там три дня держали нас в тюрьме

И лишь потом какой-то господин
За взятку серебром освободил

Из Понтебу нас возвратили к Грацу
И для проверки посадили в карцер

Ответа ждали из Стрыя и Кут
Пока мы три недели гнили тут

Палазя умерла там от работ
А доктор молвил: «Слабенький народ»

Ивася удушил там домовой,
А доктор-немец молвил: «Бред какой!»

Еще троих на кладбище свезли, –
Пустили нас: «Идите, куда шли!»

Поехали мы в Геную скорее,
А по дороге встретились евреи,

И выдурили у Баланды с Хмызом
По десять марок за свои авизо

А на одной из пересадок там
Антось случайно от семьи отстал

На семь недель мы в Генуе застряли
За городом в цыганских норах спали

Плохое место! Голод мучил нас
Болезни не давали людям спасу

Детей и женщин много унесли
И стариков. Отмучались они

Могло и больше нас уйти в могилу
В Италии нас ведьма невзлюбила

Король издал указ: держать нас тут
Покуда женщины у нас не перемрут

Его подговорила упырица.
Спаси нас Боже! – стали мы молиться.

Молились, ждали целые недели
А женщины, и в правду, все болели

Но Бог нашел на ведьму ту управу –
Земляк пришел на помощь, паныч храбрый

Письмо о наших муках написал
И доброй королеве передал

Все рассказал: как наши дети плачут,
Как с ведьмою король в постели скачет

Как лихорадка нас несчастных бьет
Как ведьма ночью кровь у женщин пьет

И помогло. Пустили вскоре нас
Поганой ведьме не помог указ

Когда мы на корабль уже шагали
Вдруг паныча в полицию забрали

За то, что он дурил простой народ
Шепнул он тихо: «Злая ведьма врет!»

Сказал вдогонку, чтобы мы молчали
А триста наших марок с ним пропали

Поплыли мы по морю. Дни летели
А наши люди тяжело болели

Скончалось девять там заробитчан
Бросали трупы прямо в океан

Не дай вам Боже, чтобы вы видали
Как матери за детками рыдали

Когда рыбины – зубы, как пила –
На волнах разрывали их тела

Тем, кто сумел доплыть, пришлось не сладко
Опять на нас напала лихорадка

Ждали билеты долго от властей
Похоронили семеро детей

Пять мальчиков в работу мы продали
Семь девушек от нас в бордель попали

От хлопцев нет известий: где-то делись
Девчата рады: досыта наелись

Про что писать? Особых нет вестей
Народ здесь гибнет от укусов змей

И дикари тут по лесам снуют
Едят людей. Поймают нас – убьют

Но, может быть, получится подняться
Нас было сорок, стало восемнадцать

Лишь жалко нам, что по-русински тут
Молиться и общаться не дадут

На нас недавно крикнул Кандзюбинский:
"Nie wolno tutaj gadac po rusinskij!

Tu polski kraj i polski Bog i krol!
Po polsku gadaj albo gebe stul"

Ну что же, если рот закроют, братцы –
Пусть будет так. Нам некуда деваться

Засим конец. Услышите о нас
Если наступят лучше времена.

Перевод Андрея Манчука
2010 г.


Підтримка
  • BTC: 1Dj9i1ytVYg9rcmxs41ga2TJEniLNzMqrW
  • BCH: 18HRy1V7UzNbbW13Qz9Mznz59PqEdLz1s9
  • BTG: GUwgeXrZiiKfzh2LW7GvTvFwmbofx7a4xz
  • ETH: 0xe51ff8f0d4d23022ae8e888b8d9b1213846ecac0
  • LTC: LQFDeUgkQEUGakHgjr5TLMAXvXWZFtFXDF
2011-2018 © - ЛІВА інтернет-журнал