В зеніт криваво плив двадцятий вік.
Мене згубила на базарі мати.
Тоді когось ловили. Хтось утік.
Ловці доконче мали упіймати.
Заходила облава від ріки,
Стріляли й не по-нашому кричали
Нещадні іноземні вояки
І найманці – домашні яничари.
Тоді я ще допетрати не вмів,
Що серед нас, забитих і сумирних,
Не злодіїв, не вбивць, не гендлярів -
Одвічно ловлять тільки непокірних.
Тікали. І вівчарок гавкіт злий,
Здавалося, котився лиш за мною,
Коли я, переляканий, малий,
В церковицю забивсь разом з юрмою.
Тікали в храм, в убогий той чертог,
Святим прикритись прагли омофором.
З-над вівтаря, з ікони, строгий Бог
Пронизував усіх палючим зором.
В зеніт криваво плив двадцятий вік...
Мені й тепер, мов короговки, мають
Слова, що таємничо Хтось прорік:
– Не бійсь, дитино, правди не спіймають.
-
Політика
Левые: вчерашний день или надежда на будущее?
Бенжамен Кёниг О причинах кризиса>> -
Дискусія
Уроки аэропокалипсиса
Славой Жижек Противоречия экологической борьбы>> -
Життя
Финал Игры
Артем Кирпиченок Сериалы боятся революций >> -
Культура
«EBИNNALE»: тень украинской «Мрии»
Андрій Манчук Остапы Бендеры от искусства>>
RSS.jpg)
.jpg)
