Смерть Гамлета

Смерть Гамлета


Микола Бажан
Між новим і старим – не лягли мости. На два стани розпався вік. Вмирай, чорний Гамлете, принце лякливості, Щоб в боях народивсь чоловік

Я знаю вас, Гамлете, снобе двуличності,
Я знаю ваш звичний і змучений грим,
І ваші гримаси та риси трагічності,
І весь ваш нехитрий, буденний режим:
Живете в мансарді,
                                  гуляєте в дворику,
Вночі ж –
               сопете над писемним бюром,
На жовтому черепі бідного Йоріка
Рисуючи вензелі млявим пером;
Про мудрість незнану говорите, бродячи,
І дім свій звете – Ельсінорська земля,
Й п'єте,
               щоб духовно зв'язатись з прародичем,
Краплі датського короля.
Це, може, єдине, що в вас королевського,
Бо ви не розкошуєте, в борг живучи,
І часто
            приходить
                              мара Достоєвського
До Гамлета в гості
                                  лякати вночі, –
Лякать і загрожувать,
мучить і кликать,
Дарма не розводитись: буть чи не буть?..
А Гамлету легше вкусити свій лікоть,
Ніж стати на гостем накреслену путь...
Стоїш у ваганні,
                            двоїшся,
                                            і мариш
У трансі проблем, і дилем, і оман,
І чуєш, як хтось промовляє –
                                               товариш!
І чуєш, як інший нашіптує –
                                                 пан!
І Гамлет очунює,
                                  пробує жваво
Озватись на те і на це.
Мовляв, придивіться –
                                      ось моє праве,
Це ліве у мене лице.
Не вірте!
               Не дайте блідому Гамлетику
Сховати між фраз і між поз
Двоязику його гомілетику,
Його роздвоєнський психоз.
Двійник!
               Роздвоєнство!
Примари романтики!
Блудливі блукання роздвоєних душ!
Такий романтичний, надземний туман такий
Смердить труповинням чому ж?
З'ясовано: всякі божественні Януси
Насправді вдивляються тільки назад,
І манна надземності,
                                       манна гуманності
Змінила хімічний свій склад.
Та й прізвище інше учені їй видали,
Як дару сучасного неба і слід, –
Звучить голосніше за герцогські титули:
Дихлордіетилсульфід.
Пожива Месії, Мойсеєва манна,
Де хлор – за підливу,
                                         за соус – миш'як.
Мойсей!
               І Месія!
                              І Цезар!
                                             Осанна!
І чорним хрестом з-попід неба літак.
Прибрала романтика вигляд і хватку,
Як вахмістр і унтер,
                                   і дивно, –
                                          невже
Хтось в шафі, неначе дідівську крилатку,
Двійника старомодного ще береже?
Для цього часу і терпцю дістає в кого?
Кому іще личить крилатка оця?
Іде по Європах мара Достоєвського
І шкрябає пальцем в двоїсті серця.
І люди вилазять з сердець, як із облаток,
Як із чирія – з люті, з верзіння і з мук, –
І син генерала,
                          й гетьманський нащадок,
І прусського юнкера виссаний внук
В одній уніформі виходять на брук.
Тепер пошукайте Альош Карамазових
В святих легіонах, в муштровім строю,
Де вони в фільтрах машкар протигазових
Фільтрують рідесеньку душу свою.
Надувсь респіратор і хобота вишкірив,
І дме Іісус респіратору в зад.
Навіть ви,
                 християннійший князю Мишкіне,
Вписались до бравих солдат!
Значить, гундосий, і вас-таки
Захопили звитяги святі,
І виросли хвостики свастики
На вашім смиреннім хресті!
І браво підкручує пещені вусики,
Зухвалий наводить на лобика глянц
Гвардія чорна скажених ісусиків,
Прозелітів святих сігуранц.
А Гамлет вагається.
                                    Ці церемонії
Часи відкидають такі.
Принце Данії!
                         Чуєте?
                                     Принц Солдафонії
Вам дозволить піти в денщики!
На башти надземні ховаєтесь, Гамлете?
Ви вперлись у кут,
                             ви не сунете вспять.
Бо снайпери чорні – залога у башті,
У башті із кості слонової рим.
І рими уміють стріляти.
                                          І зважте –
На кого стріляють, змагаються з ким!
Старі контррозвідники й чисті поетики
Укупі в святих хрестоносних полках
Вивчають скорочені курси естетики
Погромів Петлюри і кар Колчака.
Схопіть же за горло, як вбивцю, заплутаність
Гуманних, як зрада, казань і молитв!
Єдина велика і справжня є людяність –
Ленінська людяність класових битв.
Між новим і старим –
                                    не лягли мости.
На два стани розпався вік.
Вмирай, чорний Гамлете,
                                             принце лякливості,
Щоб в боях народивсь чоловік!
Місце в бою розшукать не з ласкавості,
А твердо прийти і стать.
І клас навчить і любові, й зненависті,
І клас навчить зростать.
І станете в лави, де кожен робочий,
Де кожен засмаглий в боях рудокоп
Навчить вас дивитися ворогу в очі,
Навчить вас застрелити ворога в лоб.

1932 р.





RSSРедакціяПартнериПідтримка

2011-2014 © - ЛІВА інтернет-журнал