Г. Л.

Г. Л.


Павло Вольвач
Вириваючись з схрону підсліпуватих кімнат, як з пожовклих газет комсомольці рвались «на БАМи»

Г. Л.

Було таки безпритульно. В паузах поміж снів
щось підвивала доля, неголосно і спроволока.
Так, принаймні, здавалося, та ковзнув по мені
промінь карого гуляйпільського ока.

Я вчепився в нього, як чіпляються за канат,
слова окраєць затиснувши між зубами,
вириваючись з схрону підсліпуватих кімнат,
як з пожовклих газет комсомольці рвались «на БАМи».

І дрібничка якась перетворюється на звук,
набуває сенсу щоденний хаос:
сіра цегла облич, сніг, печаль. Кармелюк —
все, чим дихалось і видихалось.

Перехняблена вітром, поміж мільйона назв,
«Гуляйполе» таки найкраща, та ще, може,
                                                                «Монтевідео».
І я тепер бачу гору — хай вона й не про нас,
Хай страшна й недосяжна, але туди ми ідемо.

2002 р.





RSSРедакціяПідтримка

2011-2017 © - ЛІВА інтернет-журнал