Різдвяне побажання

Різдвяне побажання


Володимир Чемерис
Від його свободи залежить наша свобода

Тегі матеріалу: греція, україна, срср-ex, політики, чемерис, солідарність
24 декабря 2015

Бажаю всім нам у Новому Році свободи Руслану Коцабі. Бо від його свободи залежить наша свобода.

Руслан Коцаба – український блогер та журналіст, який нікого не вбивав, не катував, ні в кого не стріляв, не кидав в людей гранат, і не закликав нікого до таких дій. Він просто висловив у інтернет-мережі свою власну точку зору на ситуацію у країні, виступаючи проти війни. Саме за це його ще з 8 лютого 2015 року утримують у слідчому ізоляторі, звинувативши у державній зраді й перешкоджанні діяльності Збройних сил України. На судові засідання Коцабу водить конвой з собаками. 

Очевидно, він ще довго буде у тюрмі – бо сьогодні івано-франківський суд продовжив термін арешту до 22 лютого – аж на два місяці. А СБУ заявила понад шістдесят «свідків» обвинувачення, переважна більшість з яких взагалі ніколи не були знайомі з Коцабою. Сьогодні суд допитав лише одного, і знову переніс слухання на місяць. 

«Я принципово наголошую, що я не відчуваю себе винним, я дійсно проти війни на Донбасі. Як і більшість європейських лідерів, я дійсно вважаю це громадянською війною. Я ще раз наголошую, що коли мені вибрали найвищу міру запобіжного заходу, це вибрали свідомо, щоб не тільки принизити моє чесне ім’я, а для того, щоб залякати інших громадян України, щоб вони не критикували владу. Виявляється, коли критикувати владу, то ти стаєш або державним зрадником, або пособником Путіна, або рукою Москви. Це дуже вигідне формулювання для теперішньої влади», – сказав Коцаба журналістам після рішення суду.

У Руслана дружина і двоє дітей, які наращі не мають засобів до існування – адже майно журналіста теж арештоване.

34 депутати Європарламенту звернулись до Порошенка з вимогою припинити переслідування українського блогера. Міжнародна правозахисна організація Amnesty International назвала івано-франківського журналіста в’язнем сумління й закликала його звільнити. У Європі біля наших диппредставництв щочастіше відбуваються акції протесту правозахисників проти політичних переслідувань українських громадян, проти порушення свободи слова і свободи вираження поглядів в сучасній Україні. 

Але справа навіть не у європейцях – попри те, що «справа Коцаби» вже відбилася і скоро ще більше відіб’ється на громадській думці європейського суспільства щодо України.

Справа у нас самих. Що з нами сталося за останні два роки? Коли журналіста будь-якого видання заарештовували за часів Януковича чи раніше, журналісти і правозахисники одностайно і голосно заявляли свій протест. Зараз же практично всі українські видання мовчать. А серед тих, хто називає себе правозахисниками, лише одиниці наважуються вголос говорити про порушення прав людини в Україні.

Зараз ми боїмося. Боїмося погроз і насильства за висловлення власної думки, відмінної від офіціозної пропаганди і за спроби назвати речі своїми іменами. Боїмося звинувачень у «роботі на Путіна» за будь-яку критику нашої «демократичної » влади.

У нас стало соціально прийнятним виправдовувати вбивства «неправильних» громадян, розгони акцій соціального протесту ультраправими «активістами», стукачество, заборони партій і кінофільмів, позбавлення громадян права брати участь у виборах.

Ми повернулися до СРСР у його найгіршому варіанті.

Одна парламентська фракція, яка постійно кричить, що проти її членів розпочалося «політичне переслідування», відмовилась підтримати Коцабу. Підтримати свого колегу відмовились і два відомих депутати – журналісти.

Цікаво, чи знайдеться хтось, хто підтримає їх, коли, не дай Бог, щось станеться з ними? 

Володимир Чемерис

Читайте по теме: 

Борис Рудь. Плохие новости для всех

Володимир ЧемерисАтмосфера для эскадронiв

Дмитрий МануильскийУкраина: легитимация фашистского дискурса

Андрей МанчукHistory repeats itself

Ґжеґож Россолінські-ЛібеСуспільство не бачить проблеми у неофашистських рухах





RSSРедакціяПідтримка

2011-2017 © - ЛІВА інтернет-журнал