Нові віршіНові вірші
Нові вірші

Нові вірші


Сергій Жадан
І нехай позбавляють нас нашого простору, і вогнем заливають наші повстання - це для нас із тобою чорні апостоли редагували свої послання

Теги матеріалу: жадан, поезії, срср-ex, трудова міграція
28.07.2011

Білі люди – жорстокі люди, 
чорна шкіра їм ріже око.
Вони мурують для чорних споруди,
й готують для чорного там мороку.

Лаштують чорному підлу підставу.
Шиють чорному робу на виріст.
І не відпускають ні під заставу,
Ні під
          під-
                писку про невиїзд.

Тримають чорного, як лева у ямі,
ламають ребра з усієї злості,
і позбавляють навіть в уяві
свободи зібрань і свободи совісті.

І чорний іде на команду пастушу,
з кулаками в кишенях роби,
і волочить свою чорношкіру душу
ринками Азії та Європи.

А вночі з усією своєю бідою,
зі співом тягучим і сміхом навмисним,
чорні, мов камені під водою,
лежать, зливаючися із киснем.

- Що нас гнало з наших кордонів
в це мерзле світло? Що і для чого?
Хто нас завів до цих коридорів? -
тихо запитує чорного чорний.

Навіщо нас споряджали в дорогу
й вирощували емігрантські мрії
наші жінки, що забули тривогу -
легкі від голоду та малярії?

Чи не краще було залишатись удома
і помирати на власних пляжах,
де кожна дюна чимось відома,
і кожна хвиля щось та й важить?

- Знаєш, ми з тобою не перші,
хто рвався на північ фурами й човнами
в темних ранах і рваній одежі, -
відповідає чорному чорний.

Всі ми йшли за піском і травою,
за сонцем, що рухалось, як медуза,
де небо так низько висить над тобою,
аж в ньому іноді видно Ісуса.

Всі ми знаходимось в цих лещатах,
і, додому вертаючись хіба що на ніч,
горбатимося, як раби у штатах,
на ліберальну білу наволоч.

Тому що білі забули сором,
і якщо вже потрапив до їх павутини,
клали вони з великим прибором
на всі конвенції з прав людини.

Їх не хвилюють наші втрати,
вони звикли тримати нас в чорному тілі.
Але пророки були сомалійські пірати -
за це їх і розпинали білі.

І Матір Божа в зимових гетрах,
курячи люльку, гріючи нерви,
палила багаття на площах гетто,
розігріваючи дешеві консерви.

І нехай позбавляють нас нашого простору,
і вогнем заливають наші повстання -
це для нас із тобою чорні апостоли
редагували свої послання.

Машини їхні – давно несправні,
і промови їхні – хитрі й противні.
І ріки на півночі течуть насправді
так само впевнено, як і ріки на півдні.

Головне – тримай при собі свою віру,
свою любов і свою упертість.
Спаситель – він не зважає на шкіру,
він зважає на солідарність і чесність.

Спаситель дбає про коріння й листя,
Спаситель рухає череди й хмари,
щоби ми з тобою не загубилися,
міняючи гостели й вуличні бари.

Він спиняє смарагдову кров у венах,
й врівноважує всі виробничі тарифи,
і тютюн йому залягає в легенях,
і росте собі, як коралові рифи.

І все є так, як повинно бути.
Все трапляється і все буває.
І серце його нас щоранку будить,

підтримує,
змучує,
убиває.

***

Вони сказали: за що ти тримаєшся, брат?
Мало в твоєму житті було бід і втрат?
Мало крові й жовчі було в твоєму житті?
Спитаєш у прокурора, які тобі світять статті.

Вони заспокоювали: не переймайся ти так.
Ось тобі всі адреси, ось квиток на літак.
Вигребеш поступово, ти ж не останній псих.
Потрібно вміти вчасно здати усіх.

Ти постарів, брат, тому давай без образ.
Час змінився на краще – подивися на нас.
Якщо дуже довго сидіти коло ріки,
Рано чи пізно вниз попливуть мертвяки.

Вони говорили про сім’ї та біржовиків,
про трабли з бюджетом й афганських бойовиків,
про польський ринок і про китайський прорив.
Я їх спочатку слухав, а потім заговорив:

Я народився в країні, якої немає давно.
Я сам її знищував і пускав на дно.
Я ховав цю країну, коли вас ще не було.
Так що не вам мені розповідати про родинне тепло.

Я прийшов у цей бізнес з вулиці, ще за совка.
Я точно знаю, що класова рівність – найбільш нетривка.
Я палив кооператорів у вісімдесятих,
і в дев’яностих бомбив фірмачів.
Я ніде не вчився політекономіки,
і сам нікого не вчив.

Я торгував усім, що має якусь ціну,
газом, лісом та боєприпасами через фірму одну.
Я завіз стільки товару через одеський порт, 
що коли по п’яні тонув,
за мною тонув ескорт.

Я вивозив теплих банкірів у приміські ліси.
Купував губернаторів і продавав голоси.
Я, на відміну від вас, пам’ятаю про кожну з утрат.
Бачиш цей шрам, синок - це на мене впав банкомат.

Навіть в двотисячних, коли з’явилися ви –
діти лібералізму, вершники без голови,
я топив кораблі й переходив босоніж моря,
доки Варна й Констанца пам’ятали моє ім’я.  

І все, що ви знаєте про католиків та мусульман –
лише туман, густий прибережний туман,
в якому ви губитеся, як піонери в кущах,
або як невчена піхота в травневих дощах.

Немає жодних невірних і жодних святих,
немає жодних відмічених і жодних простих, 
жодних партнерів, жодних, синок, ворогів –
є лише наше сонце, вмерзле поміж снігів.

Є лише наші жінки, які нам спиняють серця.
Є лише наша подяка, як вигадка від творця.
Подяка, яку відчуває риба,
коли ріка промерзає до дна.
Бо там, де для вас триває партнерство,
для мене триває війна.

Є лише ті, кого ми ховали й кого несли,
неважливо, де саме вони полягли, неважливо, коли.
Є лише наші радість і вміння, котрі не зникнуть ніде,
А всі нюанси ведення бізнесу
завжди вирішить одна РГД.

І що ви мені говорите про долари та рублі,
нам із вами лежати в одній землі,
а наша земля, наче віра – вона глибока й тверда,
і з цього боку її повітря, а з того боку – вода.

Час не змінюється, змінюємося ми,
розбиваючися в гівно чи виходячи із тюрми,
переходячи через кордони чи повертаючи давні борги,
і якщо хто й прийде на ваші поминки – це друзі та вороги.

І все, що я говорив їм, і що вони говорили мені,
виривалося з горлянок і запалювало вогні,
і ці вогні горіли в темряві, як маяки,
на які виходили з темряви
зомбі, привиди, мертвяки.


Підтримка
  • BTC: 1Dj9i1ytVYg9rcmxs41ga2TJEniLNzMqrW
  • BCH: 18HRy1V7UzNbbW13Qz9Mznz59PqEdLz1s9
  • BTG: GUwgeXrZiiKfzh2LW7GvTvFwmbofx7a4xz
  • ETH: 0xe51ff8f0d4d23022ae8e888b8d9b1213846ecac0
  • LTC: LQFDeUgkQEUGakHgjr5TLMAXvXWZFtFXDF
2011-2018 © - ЛІВА інтернет-журнал