Кровожерні звірята проти універсального громадянина

У мене ще немає дітей, але, спостерігаючи за тим, що коїться навколо, я все менше впевнена у тому, що хочу приводити їх у цей світ. Війни, «революції гідності», за якими наступає економічна розруха і масові вбивства (так, так, я про примусову мобілізацію та війну, яку навіть не оголосили, і про сотні мешканців східних регіонів, які загинули випадково під час боротьби з терористами, і про одеситів, спалення живцем яких стало приводом для радості мільйонів), пропаганду соціального расизму – все це виправдовується тим, що робиться заради прекрасного світлого майбутнього без ворогів нації, москалів і проклятого Путіна.

Взялися й за дітей: уроки патріотичного виховання, уроки про єдність України, християнська етика – все це прокрустове ложе для ваших нащадків. У них відбирають право думати й обирати самостійно у що вірити, що думати, що відчувати, з них готують «універсальних громадян», «універсальних солдатів», які бездумно, але до кінця виконуватимуть злочинні накази влади задля боротьби із ворогом – «ватником», «колорадом», «комуністичною наволоччю», «зрадником батьківщини», «агентом Кремля», «кровожерливим москалем» (список ворогів можете доповнити на власний розсуд).

У війні за дитячі уми й серця всі способи стають у нагоді. Можна, наприклад, забороняти книги.

Доречі, саме про це я б і хотіла поговорити. Нещодавно відбувся неабиякий скандал у літературних колах, коли Видавництво Старого Лева вилучило із продажу і відмовилося у подальшому друкувати книги Романа Скиби і Наталки Пасічник. Формулювання наступне: Скиба й Пасічник – це автори, «котрі дозволили собі недостойні висловлювання і вчинки».

Саме так, віднині бути носієм альтернативної позиції, виступати проти війни, проти безглуздих жертв – означає прирівнятися до ворога народу, означає бути недостойним. Це означає, що котиків, їжачків, бобрів і свинок із твоїх книг прирівняють до терористів і оголосять ворогами, як і тебе самого.

А ви коли небудь гортали Скибині «Баламутинки»? Для мене це одна із найдобріших, найсвітліших і найкрасивіших дитячих книг, які я будь коли тримала в руках. А тримала я їх, повірте, немало, бо колись працювала у книгарні. Тепер я чекаю моменту, коли книги інакомислячих письменників продаватимуть з-під поли як екстремістську літературу.

Доречі, у мене є ще ідея. А давайте познаходимо усі книжки Скиби, Пасічник й інших «недостойних», влаштуємо із них велике ритуальне вогнище, стрибатимемо навколо із вигуками «Хто не скаче...!».

І нагріємо на ньому великий казан води, для коллективного омовіння, раз вже воду нам відключили заради світлого майбутнього.

Юлія Малькіна