Червоний заспів

I

Риємо – риємо – риємо
землю, неначе кроти;
з кутів плазуємо зміями,
сіємо – сіємо – сіємо
буйні червоні цвіти...

Бурями сійтеся, бурями,
маки – червоні вогні:
там поза гратами-мурами
тінями сірими-хмурими
ранки конають ясні.

Вдаримо гучно ми дзвонами, –
всесвіт обійде луна, –
кинемо вільно червоними:
– Владарі світу з коронами,
вже не потрібні ви нам.

                 ІІ

На зелені килими
папірцями білими
полетіли вершники з низом розмовлять:
– Гей, не спи, робітнику
на панському смітнику
вороги не сплять!

Гордою, сміливою
бурею бурхливою
встань, народе зраджений, як один, устань:
з гімном-перемогами
новими дорогами
підемо на брань.

Блисками-пожежами
небо обмережимо,
сполохами-ралами обрії зорем:
годі нагинатися,
годі підставлятися
під вагу ярем!

                 ІІІ

Ми – тіні... Ми – тіні меткі.
Ми – влучні рушення руки.
Ми носимо в грудях ненависті море, –
і в ночі осінні, в обіймах імли
ми гімни тобі заплели,
червоний тероре!

Ми – жах. Ми – караючий гнів.
Ми молимся культу вогнів, –
і хто є відважний, і хто нас поборе?..
Ми – тіні. Ми – криця. В обіймах імли
ми гімни тобі заплели,
червоний тероре!

1919 р.