Київ - Мадрид

Київ - Мадрид


Андрій Мовчан
Мадрид до непристойності спокійний, вражаюче мирний. Мені важко у це повірити. Так само важко, як колись доводилось звикати до того, на що перетворилась моя країна.

Тегі матеріалу: україна, європа, пам`ять, нацизм, ліві, мандри, мовчан
27 декабря 2014

У помешканні сивочолого художника Педро двоє квартирантів. Перший молодий бельгійський комуніст Ніль, який на час свого від'їзду на батьківщину ласкаво надав нам свою кімнату. Другий 31-річний колумбієць Феліпе. Він науковець, займається комп'ютерним моделюванням поведінки ракових клітин. А ще захоплюється танцями і альпінізмом.

Педрова квартира захована глибоко у нетрях району Лавапьєс. Це один з історичних районів Мадриду, «центр для бідних». Для людини, що звикла до радянського планування квартир тут все здається дивним. Центрального опалення немає як явища, каналізаційні труби проводились значно пізніше за спорудження будинку, і через це винесені назовні. Кімната бельгійця Ніля без вікон, і час доби тут можна визначити лише за показниками годинника. До інших кімнат оберемки відбитого сонячного проміння потрапляють крізь «колодязі», минаючи розвішану сусідами з верхніх поверхів білизну. Чим вища твоя квартира, тим вища її ціна на ринку нерухомості, тому належна інсоляція у старих районах — це без малого предмет розкоші.

Лавапьєс має дурну славу серед добропорядних мадридських буржуа. Весь район обвішаний прапорами Іспанської Республіки, і рясно обмальований революційними графіті. Сказати, що тут повний мігрантський інтернаціонал нічого не сказати. Сенегальці, турки, китайці, пакистанці, ліванці, індуси, баски... Іноді ловлю себе на думці, побач це видовище «білі» українські патріоти, що б вони сказали про таку Європу? Лавапьєс виблискує усіма відтінкми шкіри, мов та акцентів. У кожного свої забігайлівки, кожному знайдеться своє місце.

Єдині, кому тут не раді  так це фашистам. Заходячи в чергове кафе, я помічаю наліпку із кельтським хрестом, перекресленим жирною похилою. Мимоволі згадую Київ, де ці самі кельтські хрести із буквами FCDK можна побачити ледь не у кожному дворі.

 Знаєш, у нас надто добре пам'ятають часи диктатури Франко, тому фашизм не користується популярністю. Як то кажуть «ніколи знову». Ваша країна не мала такого досвіду, й, можливо, через це населення України так явно симпатизує фашистам,  ділиться зі мною думками юний троцькіст під час партійної вечірки.

Мені складно із ним говорити. Не стільки через мовний бар'єр, скільки через неможливість пояснити ту прірву, куди скотилось моє суспільство. Я пробую розтлумачити, що подібна марксистська open party у Києві неможлива фізично, але співрозмовнику важко у таке повірити.

Понад місяць тому у Каталонії, що на схід від Мадриду, відбувся референдум про незалежність провінції, однак за тиждень перебування у столиці я жодного разу не чув розмов про проблему сепаратизму. Натомість тут говорять про загрозу Трансатлантичної партнерської угоди між ЄС і США.

Найбільшу проблему я бачу у жадібності європейських банків, каже за вечерею художник Педро, наливаючи собі келих іспанського вина.  Із кожним роком ми стаємо бідніші, молодь не може знайти роботу. Довго це тривати не може, але я не знаю, що має відбутись. Зазвичай, таке називають «революція», вірно?

Замовивиши сніданок у дешевій кав'ярні, вдивляюсь у свіжі новини іспанською мовою. Протягом тридцяти хвилин телевізійники обсмоктують «теракт». Як виявляється, збанкрутілий підприємець на знак помсти спробував замінувати штаб-квартиру панівної партії. Знову мимоволі згадую, про вибухи у Харкові, Одесі, щоденні мінування київської підземки, обстріли Донбасу — усе, що робиться з метою довести національну велич ворогуючих сторін, товщину капіталу та геополітичну міць. Наразі ж у різдвяному Мадриді спокій порушують лише раптові вибухи святкових петард, котрими грається малеча і розбишаки з числа дорослих.

Наскільки усе це контрастує із рідними місцями! Мадрид до непристойності спокійний, вражаюче мирний, його люди усміхнені і привітні. Мені важко у це повірити. Так само важко, як свого часу доводилось звикати до того, на що перетворилась моя країна. Чи взагалі можливо до цього звикнути?

Дві країни по різні боки Європи. Два світи, і я досі не можу зрозуміти, котрий із них реальніший, а котрий Задзеркалля.

Андрій Мовчан

Читати по темі:

Юлія Малькіна Крим мій

Александр Кинаш Всеобщая привычность недопустимого

Ирадж Наджафабади Иранские заметки

Артем Кирпиченок Квебек, Каталония, везде

Дмитрий Колесник Битва за Мадрид

Сергей Киричук После Евросоюза

Славой Жижек «Я всегда называл себя левым евроцентристом»

Андрей Манчук Курдистан, котрого нет





RSSРедакціяПартнериПідтримка

2011-2014 © - ЛІВА інтернет-журнал