«Почну писати новий роман про проблеми робітничого класу»«Почну писати новий роман про проблеми робітничого класу»«Почну писати новий роман про проблеми робітничого класу»
Пряма мова

«Почну писати новий роман про проблеми робітничого класу». Інтерв’ю з Сергієм Жаданом

А. Манчук, В. Шапінов
«Почну писати новий роман про проблеми робітничого класу». Інтерв’ю з Сергієм Жаданом
Не можна підтримувати діючу владу, якщо на заводах кілька років не виплачують зарплатню. Очевидно, що потрібно проти неї виступати. Інша річ, що владі поки що вдається гасити це за рахунок якоїсь риторики

Теги матеріалу: європа, близький схід, відео, війна, жадан, книги, музика, освіта, поезії, політики, постать, україна
15.06.2011

Поет, письменник, перекладач Сергій Жадан завітав днями до Києва, де відвідав концерт пам’яті Сергія Кузьминського. «Ліва» розпитала в нього про студентські протести, робітничі страйки, творчі плани, українську політику, каталонський визвольний рух та футбол.

-Сергію, у Європі тривають масові протести молоді. Чи підтримуєте ви їхні гасла?

-На жаль, в мене не було можливості слідкувати за останніми новинами. Про які саме протести йде мова? 

 -Десятки тисяч людей в Іспанії, Греції та Франції кожного дня виходять на центральні площі міст. Вони вимагають «реальної демократії», на противагу сучасній системі, коли влада й так звана опозиція по черзі змінюють один одного у владних кабінетах – аби втілювати у життя спільну програму.

 -Дуже схоже на ситуацію в Україні. Але я про це ще не чув. Друзі писали про радикальні виступи в Барселоні. Але тут мова йде більше про незалежницькі рухи. Їх не завжди можна назвати лівими –  скоріше, вони декларують сепаратистські гасла від’єднання Каталонії. Мої знайомі, які є фанатами Барселони, Каталонії, послідовниками барселонських анархістів, зараз дуже піднесені через ці барселонські виступи.

 -А ви вболіваєте за «Барселону»?

 -За футбольний клуб? Так, вболіваю, до речі. І навіть не тому, що вони тепер усе виграють – просто в принципі симпатична ця команда. Загалом цікавим є саме цей сепаратистський рух каталонців. Каталонці, баски – в їхньому випадку мала би бути якась вища справедливість, якісь позитивні результати їхніх рухів. Я минулого року був у Барселоні, цікаво було спілкуватися з тамтешніми "митцями". В більшості своїй вони виступають проти централізованої влади, проти влади Мадрида.

 -Виступаєте за незалежність для Каталонії?

 -Ви знаєте, мені складно про це говорити – адже це доволі відсторонений погляд. Зрештою, мене нічого не поєднує з Каталонією, окрім якихось особистих симпатій. Але позиція учасників каталонського руху симпатична – тому що вони виступають проти уніфікації, проти надмірної централізованості влади. Це не може не подобатися, як на мене. Очевидно, що коли частина суспільства потребує самовизначення, виступає за від’єднання, то до цієї частини суспільства потрібно так чи інакше прислуховуватися. Очевидно так само, що тут найменше йдеться про націоналізм – скоріше про якусь реальну культурну, економічну та політичну автономію. Мені здається, саме такі речі й потрібно підтримувати.

 -А яка ваша думка стосовно «революційних» подій на Близькому Сході?

 -З того, що я знаю про події у Лівії, це все виглядає досить двозначно. З одного боку є виступ повстанців на боці демократичної опозиції. З іншого боку, коли починаються бомбардування НАТО, навряд чи можна говорити про якусь демократію, про якесь демократичне вирішення конфлікту. Мабуть кожна зі сторін має свою частину правди. І дуже складно робити свої висновки, знаходячись поза межами цього конфлікту, сидячи тут, в Україні. У будь-якому разі, там де відбувається втручання натівських миротворців, закінчуються будь-які демократичні процеси. Виправдовувати втручання в внутрішні справи незалежної країни за будь-якої ситуації складно. Хоча й лівійського диктатора підтримувати теж не випадає.

 -Чи підтримуєте ви студентські акції протесту проти комерціалізації української освіти?

 -Безперечно. Вимоги студентів видаються мені справедливими. Тут варто просто подивитися ці вимоги, і подивитися контраргументи Табачника та його міністерства. На мою думку, студенти цілком праві. Ті реформи, ті зміни, які відбуваються в системі вищої освіти є фатальними для самої вищої освіти. Я це говорю, оскільки спілкуватися доводиться не лише зі студентами, а й з викладачами. Багато хто з них жахається того, що зараз відбувається із вищою освітою, яку фактично ліквідовують, приватизують. Роблять із неї годівницю для міністерства освіти і для влади – хоча номінально вища освіта лишається в нас безкоштовною.

 Мені здається, було б добре й важливо, якби суспільство підтримало студентів. Тим більше, що їхній рух дійсно не інспірований жодною політичною силою, як це часом намагаються змалювати.

 -Нещодавно чиновники зробили безпідставні натяки на адресу студентів, що їх нібито фінансують «закордонні фонди». Але це не відповідає дійсності. 

 -Наскільки можна судити, це такі собі низові локальні ініціативи. Тому їх варто підтримувати. До того ж, мені завжди здавалось, що Україні потрібен організований незалежний студентський рух. Не контрольовані політиками кампанії – а справжні студентські ініціативи. Здається, що цей рух врешті народжується.

-Дехто вважає, що проблеми з комерціалізацією освіти пов’язані саме з особою Дмитра Табачника. Чи це так?

 -Та ні, я не думаю, що справа саме у Табачнику. Це системна проблема. Тому що  попередня влада також робила доволі неоднозначні кроки в царині освіти. І підручники почали переписувати не «голубі» політики – в нас їх і раніше переписували. В принципі, це такий маятник, який хитається то в один, то в інший бік. І чим сильніше ти його розхитуєш, тим сильнішою буде амплітуда.

Мені здається, що потрібні системні зміни – тому що система освіти стрімко деградує. А це вже є великою проблемою для всієї країни, і може мати фатальні наслідки в майбутньому. Освіта перетвориться на приватний бізнес – коли ти вкладаєш якісь гроші і можеш отримати будь-який документ, будь-які оцінки і будь-який диплом. Але що з ним потім робити – цього ніхто не знає.

-Ви відчуваєте загальне падіння рівня культури у суспільстві?

 -Ви знаєте, рівень культури - це така абстракція, яку дуже важко оцінювати. Не думаю, що двадцять років тому молодь була значно "культурнішою". Можливо, тоді справді був вищий рівень грамотності, начитаності – все ж таки радянська система накачувала дитину зрання якимись знаннями, давала необхідний мінімум інформації.

 А щодо загального рівня культури - я не знаю, я бачу достатній рівень культури серед сучасної української молоді, серед тих людей, які цікавляться літературою, цікавляться музикою, театром, які приходять на фестивалі. Це, як правило, достатньо освічені й начитані молоді люди. Ну, принаймні, саме з такою молоддю доводиться мати справу, хоча зрозуміло, звісно, що далеко не всі молоді люди сьогодні цікавляться літературою і рок-музикою – але це нормально. Очевидно, що ці люди складають меншість. Але їх багато, з ними цікаво спілкуватись, з ними потрібно працювати, їх не потрібно ігнорувати.

Тому говорити про "загальний рівень культури" дуже складно. Є якісь об’єктивні процеси – зараз менше читають, падає загальна кількість читачів. Але це відбувається в усьому світі, не лише в Україні.

Можливо, збільшилися проблеми з криміналом, цікаво було б подивитись статистику. Рівень наркоманії, алкоголізму? Мабуть, він виріс. Але такі речі, які з культурної площини переходять в суспільну, соціальну площину. Тому що соціальні проблеми в Україні нікуди не зникають. Вони поглиблюються й стають щоразу більшими – і, так чи інакше, це відбивається на всьому.

-Сергію, розкажіть будь-ласка про вашу книжку для людей з вадами зору. Приємно, що хоча в нас падає кількість читачів, в Україні реалізуються такі проекти.

-До мене звернулися студенти Інституту журналістики. Вони вже кілька років роблять аудіокниги для людей із вадами зору. Причому, беруть для цього доволі цікаву літературу. Скажімо, вони зробили збірник українських футуристів, а також збірку поезій Пауля Целяна. Вони взяли якісь мої переклади Целяна, і потім у нас виникла спільна ідея – записати роман «Ворошиловград», щоби він вийшов на диску. Як на мене, це добра ініціатива – сподіваюсь, її підтримають інші українські письменники. Тому що в нас у принципі є проблеми з аудіокнигами. Їх дуже мало виходить, і не думаю, що бібліотеки для людей із вадами зору комплектуються на належному рівні. Це проблема, вирішити яку хоча б частково письменники можуть власними силами.

-Розкажіть про свої творчі плани на найближчий проміжок часу?

 -Я пишу нові вірші, ми робимо нову програму з «Собаками в космосі». Десь восени, сподіваюсь, почну писати новий роман. Це може бути така реалістична історія про проблеми робітничого класу в Харкові. Не буду вдаватися в деталі, але це має бути саме така, "виробнича" річ.

 -Ви чули про нещодавнє страйкування на авіаційному, електромеханічному заводах?

 -Так, а перед цим у нас були виступи на заводі Шевченка. Ми з «Собаками» навіть зробили про це пісню. Я вам її пришлю, це якраз для вашого сайту буде профільно.

 

Суспільство повертається до якихось природних механізмів, коли люди починають протестувати не під партійними прапорами, а виходячи зі своїх соціальних та економічних проблем. В принципі, як воно і має бути. Не можна підтримувати діючу владу, якщо на заводах кілька років не виплачують зарплатню. Очевидно, що потрібно проти неї виступати. Інша річ, що владі поки що вдається гасити це за рахунок якоїсь риторики, маніпуляцій, переводити суспільне незадоволення в якусь іншу площину.

 -Як ви вважаєте – події 9 травня у Львові мають ознаки політичної маніпуляції?

 -Так. Мені здається, що це спланована провокація. Це сторонні спостереження – я там не був, мені складно говорити, як це все відбувалося зсередини. Але з того, що можна було знайти в інтернеті, складається враження про велику провокацію, на яку купилося багато людей.

Дуже прикро, що сталася бійка. Зрозуміло, що "учасники" стягувалися туди з обох сторін – з правого боку та з боку проросійських сил. Але, наскільки я розумію, багато львів’ян теж на все це купилися. Це дуже несимпатично – бо, справді, внаслідок цих подій Львів виглядає не найкращим чином. Хоча зрозуміло, що це й було кінцевою метою людей, які все це влаштували. 

Маємо небезпечну тенденцію, яка демонструє, що суспільство поки що не готове блокувати подібні провокації. Якщо завтра в Київ почнуть привозити націоналістів та «Руський блок», і вони почнуть тут влаштовувати бійки, то не виключено, що місцеве населення теж почне брати в цьому участь. Влада це розуміє, роблячи на суспільстві різні досліди – щоби, можливо, застосувати свої "напрацювання" в майбутньому.

Розмовляли: Андрій Манчук, Віктор Шапінов

 


 

Завод Шевченка


(муз. "Собаки в космосі", слова Сергія Жадана)

 

Я працюю на заводі Шевченка.

Ми фігачимо різні прибори для Іраку та Лівії.

У мене тато з Донбасу та мама чеченка -

такий собі інтернаціонал по маминій лінії.

 

Але ось уже два роки я не бачу зарплати,

так ніби мене тримають за останнього лошару.

І тому хочеться звернутися до органів влади:

Ребята, нє, ну шо я, горбатий - працювати на шару?

 

Я знаю нашого губернатора, він нормальний парень -

грає в гольф і плаває в ополонці.

Єдина біда - що він постійно парить

про вихід із ситуації та інвесторів-японців,

 

втирає щось радісно про стабільність та перспективу,

про банківські кредити й справедливі податки.

І тому хочеться звернутися від імені трудового колективу:

Міша, шо за гон? Міша, де бабки?


Підтримка
  • BTC: 1Dj9i1ytVYg9rcmxs41ga2TJEniLNzMqrW
  • BCH: 18HRy1V7UzNbbW13Qz9Mznz59PqEdLz1s9
  • BTG: GUwgeXrZiiKfzh2LW7GvTvFwmbofx7a4xz
  • ETH: 0xe51ff8f0d4d23022ae8e888b8d9b1213846ecac0
  • LTC: LQFDeUgkQEUGakHgjr5TLMAXvXWZFtFXDF
2011-2018 © - ЛІВА інтернет-журнал