«Зігафолк» і сором дивитись у дзеркало

«Зігафолк» і сором дивитись у дзеркало

Н.Шешуряк, А.Сігунцов
«Зігафолк» і сором дивитись у дзеркало
Виставка настільки вразила уяву ветерана АТО, що він пригрозився виловити кожного з нас (включно із галеристом) і відірвати нам яйця. Коротше кажучи, зарізати.

Тегі матеріалу: фото, рецензія, україна, пам`ять, війна, змі, політики, нацизм, живопис, опортунізм, мовчан
15 октября 2014
  • «Український зігафолк»  таку назву мала антифашистська виставка молодих українських художників, що 10 жовтня відкрилась у київській галереї Bereznitsky Project. Це проект, присвячений зростанню неонацизму і нової сакральності в нашому суспільстві — ледь не перше сміливе висловлювання на дану тему за останнє буремне півріччя.

    Однак наразі про «Український зігафолк» вже говорять у минулому часі. 13 жовтня, саме напередодні Покрови, з ініціативи власника галерейного приміщення виставка була піддана цензурі і закрита. Наступного дня LIVA зустрілась із двома ідеологами проекту — художниками Андрієм Сігунцовим і Назаром Шешуряком, й поговорила з ними про чорнозем, «смерть ворогів» та кризу актуальності мистецтва.


    – Якою була ключова ідея вашого проекту?

    – Назар Шешуряк: Очевидно, що зараз в Україні дуже піднялася права тема. На рівні націоналістичних рухів, суспільних настроїв і на естетичному полі також. Що ми спробували зробити? Показати це, проговорити вголос. Концепція «зігафолку»  це про найочевидніші речі: про патріотизм, чорнозем, «поклик крові». Але вийшло так, що культурне середовище зреагувало на наш проект цензурою. Люди засоромилися дивитись у дзеркало.

    – Вам назвали причину закриття виставки?

    Андрій Сігунцов: Пізно ввечері 12 жовтня мені написав директор Bereznitsky Project. Він повідомив, що є проблеми, і виставку потрібно демонтувати, причому у найкоротші терміни. Річ у тім, що галерея орендує приміщення у одного підприємця, це була його ініціатива. Він нібито воював у зоні АТО і вкрай нервово зреагував на наші критичні посили. У нас були виставлені колажі з Гіркіним, Аваковим, Порошенком, Корчинським. Виставлявся образ убитого солдата, повістки з хуями, повішений догори дригом Бандера, розрита могила Шевченка і багато іншого. Вочевидь, це настільки вразило уяву ветерана АТО, що він пригрозився виловити кожного з нас (включно із галеристом) і відірвати нам яйця. Коротше кажучи, зарізати.

    – Були претензії до конкретних робіт, чи до проекту загалом?

    – Н.Ш.: Якраз найбільша проблема у тому, що толком претензій так і не прозвучало. Відбувся дуже мутний конфлікт. В підсумку полеміка із полощини правої ідеології і патріотизму перейшла у площину цензури і скандалів, котра за останні роки уже всім остоєбала. Я особисто хочу вести мову про «зігафолк», а не про закриття.

    – Звідки народилась назва «зігафолк»?

    – А.С.: Фолк — це те, що зростає із суспільних низів. Так само сталося із неонацизмом в Україні. Колись все починалося із напівзабороненої підліткової субкультури, але зараз вже досягло рівня мейнстріму. Наразі суспільство надає перевагу спробам закривати очі на це загрозливе явище.

    Приміром, 14 жовтня у центрі Києва проходили масові ультраправі марші, але ніхто не бачить у цьому проблеми. Зіги, ксенофобські висловлювання, промови Фаріон про те, що «ціль кожного українця є спалити Москву»  всім байдуже. Невже не очевидно, що зацикленість на «Смерті ворогам» є контрпродуктивною? 

    Весь цей час мовчала і арт-спільнота. Я не пригадую, щоб хтось у культурному просторі намагався проговорити ці речі. Ми наважились. І що ви думаєте? Іще до відкриття виставки деякі представники арт-середовища засрали проект. «Такого не можна собі дозволяти!», «Це провокація від гебні!», «Ви — сепаратисти і агенти Путіна!», «Це інформпривід дя російських ЗМІ»,  словом, ми вислухали весь набір стандартних звинувачень.

    – А російські журналісти таки відвідали відкриття?

    – А.С.: Так, крім київських журналістів був і кореспондент «ЭХО Москвы». Ще мають вийти рецензії на низці російських сайтів. Але я не бачу тут жодної проблеми.

    – Н.Ш.: Мені взагалі смішно, коли починаються розмови, мовляв «давайте не робити картинку для російських ЗМІ». Очевидно, що російські ЗМІ самі собі роблять картинку. А найяскравіші кадри для їхніх телеканалів зробили сьогодні учасники смолоскипового маршу за УПА.

    – Вам не здається символічним те, що виставка була закрита саме напередодні сакрального для націоналістів дня Покрови?

    – А.С.: Такі збіги мають свій зміст. Це означає, що наші роботи живі, нервові, неоднозначні. І найголовніше — актуальні. У цьому й полягає сенс актуального мистецтва, на противагу якомусь формалізму салонних художників.

    – У квітні в галереї М17 тусовка «жлоб-артівців» виставила «ватників» у клітках, і це отримало масу схвальних відгуків. Натомість вашу виставку тепер закрили. Які думки з цього приводу?

    – А.С.: Це досить симптоматично. Культурні діячі у своїй масі — невігласи. Вони не розуміють, символів, знаків, вони готові приймати лише на «потішну» картинку і дурощі. Невігласи взагалі полюбляють дурощі. Посадити росіян в клітку — це принижує навіть не стільки представників російської меншини, скільки тих, хто сміється з цього. Але попри відверте розпалювання міжнаціональної ворожнечі ту виставу ніхто не заркивав! 

    Ви хочете сміятись, веселитись, дивитись на «ватників» у клітці? Такого не буде. Рано чи пізно доведеться відкрити очі і якось жити далі. Зрештою, Росія, якою б вона не була — це наш сусід. Вона не переміститься у астрал по бажанню українців, вона завжди буде тут, поруч. Нам доведеться вчитись заново уживатись з росіянами. Це лише питання часу.

    – Н.Ш.: А я скажу коротко. Слово «жлоб» у назві «жлоб-арт»  це не про об'єкти їхніх виставок, а про самих авторів. Жлоби.

    – Які ваші подальші дії?

    – А.С.: Ми опублікували в інтернеті свою заяву з приводу акту цензури і зараз вона має розійтися пресою. Крім того, ми не відмовляємось від наміру провести серію заходів, які були заплановані у рамках проекту «Український зігафолк». Але тепер нам доведеться шукати нове приміщення для їх проведення.

    – Чи мала місце якась солідарність від колег по цеху?

    – А.С.: Мені не приходило жодного листа, жодного повідомлення від представників арт-спільноти, окрім близьких друзів з цього середовища. А від тих, на чию підтримку я очікував — жодного лайку, жодного репосту. Навпаки, дружно підлайкувтаи одне одного під постами, де писалося «поділом, одразу треба було закрити».

    – На вашу думку, як довго протримається табу на тему неонацизму в Україні?

    – А.С.: Безумовно, інтелектуальна розмова на тему правого радикалізму має бути продовжена. Якщо не з нашими художниками й критиками, тоді із зарубіжними — російськими, польськими, чеськими. З тими людьми, хто розуміє проблему, а не скаче у футболці з тризубом.

    – Н.Ш.: Практично усе арт-комьюніті було на Майдані, кричало разом з іншими «Смерть ворогам», тому я не дивуюсь нинішній реакції. Певна річ, зараз ситуація зовсім кепська, і буде ще гірше. Я вважаю, що на сцені мають з'явитись нові люди, готові говорити відверто і осмислено.

    Спілкувався Андрій Мовчан

    Читайте за темою:

    Андрій Мовчан Жовто-синя стрічка для солдата-пішака

    Роман Скиба Привіт аватарам!

    Станіслав Сілантьєв. «Цензура, як бачите, нікуди не зникала»

    Андрій Мовчан. Виставка расового мистецтва

    Анатолий Ульянов. «Мода на левое искусство – следствие кризиса» 

    Дмитрий МануильскийУкраина: легитимация фашистского дискурса

    Андрей МанчукЛогика безумия

    Артем КирпиченокХарьков: символизм вандализма

    Максім Гарэцкі Русский



    «Зігафолк» і сором дивитись у дзеркало



    «Зігафолк» і сором дивитись у дзеркало
    RSSРедакціяПідтримка

    2011-2014 © - ЛІВА інтернет-журнал