Закликаю вас не мовчати

Закликаю вас не мовчати


Руслан Коцаба
В цій прикрій ситуації нам, передусім, потрібно об’єднуватися, діяти спільно – і не боятися влади. Позаяк, попри все, режим захитався

Тегі матеріалу: фото, україна, європа, пам`ять, війна, срср-ex, сша, політики, криза, солідарність
09 февраля 2017

Минуло два роки після мого арешту. В ці сумні роковини, згадуючи мої 524 дні у неволі, я вкотре впевнююся у тому, що мені нема про що жалкувати. Звісна річ, мені шкода часу, який я провів за гратами. І тепер я кожного дня намагаюся якнайбільше спілкуватися з моїми донечками – Квіткою та Зіркою. Але, у будь-якому разі, сьогодні я також зробив би відеозвернення проти незаконної мобілізації, яку проводила на той час українська влада, і яке коштувало мені свободи. Хоча, я чудово розумію, що наші спецслужби, які перетворилися на таку-собі «поліцію думок», новітню царську «охранку», мені б цього не подарували. Адже, існуючи за рахунок наших податків, вони боронять інтереси невеликої купки людей, а не інтереси цілої держави і цілого народу.

Ба більше. Гадаю, що будь-яка людина, яка вважає себе порядною, не має права мовчати, дивлячись на те, куди ми прийшли. Тому що цей режим намагається впровадити в Україні камуфляжно-шароварну диктатуру – можливо, трошки кумедну на вигляд, але, насправді, потворну й страшну. Люди стали безаправними, бідними. А кожного, хто критикує владу, кожного, хто виступає проти війни, проголошено ворогом народу, агентом Путіна. 

В цій прикрій ситуації нам, передусім, потрібно об’єднуватися, діяти спільно – і не боятися влади. Позаяк, попри все, режим захитався. Економіка не працює, виробництво знищується. Все тримається на друкарському станку, який поступово розганяє інфляцію. Режим починає втрачати критично важливу підтримку ззовні – нове керівництво Сполучених Штатів Америки вже натякає на можливість ревізувати розкрадені кошти, що їх виділили на підтримку демократії, і які, за фактом, було витрачено на розбудову диктатури та переслідування інакодумців – від якого я, власне, і постраждав.

Отже, мені нема про що жалкувати. По звільненні я ще раз відверто та публічно виклав свою позицію людям – і більшість з них зі мною погодилися. Багато з того, про що я попереджав у відеозверненні два роки тому, лише набуває зараз додаткової актуальності. Ми бачимо, як почали оприлюднювати факти злочинів та мародерства військово-партійних формувань. А їхніх бійців роблять «крайніми», і вони мусять відповідати за дії політиків та командирів. Також, я попереджував, що брунькування правоохоронних органів призведе до тотальної корупції. І справді, наразі ми є лідерами у глобальному рейтингу корупції, як найбільш корумпована країна світу. Влада сама визнає свою тотальну корумпованість, картинно простягає руки і вимагає у інших країн гроші, аби за їхній кошт подолати власну корупцію. Такий собі ганебний театр абсурду у самісінькому серці Європи.

Проте, все має свій початок і свій кінець. Я переконаний – Петро Порошенко і його оточення, які зробили з так званої АТО інструмент для банального грабунку народу, обов’язково будуть кримінально покарані за порушення Конституції, гарантом якої має бути президент України. Передусім, я кажу про антиконституційне використання Збройних Сил України проти власного народу. Це кримінальний злочин, який, зрештою, може привести президента до Гаазького трибуналу. Три роки поспіль вони утримують у країні режим антитерористичної операції. Але чи може бути терористами населення цілої густонаселеної частини України? Чи можна вбивати їх, чи можна позбавляти їх пенсій та соціальних виплат, також щоразу порушуючи чинні закони? І скільки, зрештою, це триватиме?

Руслан Коцаба та його доньки – Квітослава і Зореслава

Погодьтеся, хіба це не театр абсурду – коли президент говорить про те, що ми не обстрілюємо Донбас і суворо дотримуємося виконання мирних Мінських домовленостей, а у програмі ТСН, чи на якомусь іншому телеканалі, рапортують про відвойовану висоту десь під Дебальцевим чи Донецьком, де нібито майорів до того чеченський прапор? Прапора цього ніхто не бачив, але ми самі підтверджуємо у такий спосіб порушення домовленостей з нашого боку. І це щоразу бачить цілий світ, який теж втомився від маразму української ситуації.

Днями я їду до Брюсселю, на запрошення депутатів Європарламенту від фракції «Європейські об'єднані ліві – Ліво-зелені Півночі» та «Зелені – Європейський вільний альянс. Вони констатують, що українська влада не хоче розслідувати вбивства людей на Майдані і травневі вбивства в Одесі, і хочуть звернути на це увагу європейської спільноти. 28 лютого я виступатиму разом з ними на круглому столі  з промовистою назвою «Три роки після трагедій у Києві і Одесі: де результати розслідувань?». 

Як на мене, є дуже важливим, що європейські політики пов’язують між собою ці дві трагедії. Позаяк, за фактом, вони стали двома етапами сходження до влади сучасних правителів України. Влада небезпідставно хоче приховати від нас правду про криваві події 2014 року. Три роки тому, у лютому, я на власні очі бачив, як було пограбовано арсенал Івано-Франківського обласного управління Служби безпеки України. Тоді пропали сотні одиниць автоматичної зброї, аж до снайперських гвинтівок, які використовувала «Альфа». Куди ця зброя поділася? Кого було з неї вбито?

Зазначу, що за той напад у Івано-Франківську нікого не покарали. І виникає питання: чому влада масово амністує прихильників режиму, які винні у важких кримінальних злочинах – проте, натомість, вперто не хоче амністувати мешканців Донбасу, які теж хотіли скористатися правом виступити проти неприховано ворожої до них влади (до того ж, влади, на той час, нелегітимної), як це зробили до того учасники майдану?

Втім, таких питань дуже багато. Чому у тюрмах України перебувають сотні політв’язнів та незаконно утримуваних осіб, серед яких є мої колеги-журналісти та блогери? Чому коли я довірливо повірив у те, що можу скористатися правом вільно висловлювати свою думку, яке гарантовано мені Конституцією та президентом, мене було репресовано – і навіть зараз, після того, як мене було звільнено під тиском Євросоюзу, Генеральна Прокуратура оскаржує це рішення, аби спробувати повернути мене до в’язниці? А судді постійно відтягують розгляд скарги, бо задовольнити її не можна. Натомість, якщо прокурорську касацію буде скасовано, це надасть мені підстави подавати матеріали до Європейського суду з прав людини, та вимагати від України компенсації за моє незаконне ув’язнення.

Мусимо визнати, що Україна поступово занурюються у багнюку тоталітаризму. Свого часу я працював у «Меморіалі», і добре пам’ятаю справи репресованих за сталінських часів українців, серед яких була і моя власна бабця. На мій великий жаль, пригнічена атмосфера доносів та страху, яка панує зараз в українському суспільстві, щоразу більше нагадує ті часи.

Проте, я не буду боятися. Я пройшов тюрму і переборов свій страх. Я говоритиму правду, і закликаю вас не мовчати. Єднаймося між собою, попри різні погляди та думки. Бо тільки спільні зусилля дозволять нам врятувати країну.

Руслан Коцаба

Русский перевод текста

Читать по теме:

Володимир ЧемерисПрава людини після «Євромайдану»

Борис РудьПлохие новости для всех

Володимир ЧемерисАтмосфера для эскадронiв

Дмитрий МануильскийУкраина: легитимация фашистского дискурса

Андрей МанчукВглядываясь в катастрофу





RSSРедакціяПартнериПідтримка

2011-2014 © - ЛІВА інтернет-журнал