Історія студенткиІсторія студентки
Історія студентки

Історія студентки


Андрій Любецький
Психолог навчального закладу дуже довго і нудно цікавився, чому дівчина втратила інтерес до патріотичного виховання

20.03.2018

Я називаю її «студентка».

Вона навчається у навчальному закладі міста Тернополя. Ми співпрацювали і одного разу вона запропонувала додати у наукову роботу трохи військово-патріотичного забарвлення.

– Якого? – перепитав я.

– Військово-патріотичного.

Настрій був кепський, і я почав розпитувати, що саме в неї на думці. Згодом дівчина зізналася, що тоді в неї зашкалювало бажання послати мене подалі. Так само і в мене. Проте, як виявилося, мої аргументи справили на неї певне враження. Студентка почала розпитувати про Майдан, про громадську діяльність, якою я займався на той час, про політику і багато інших речей. Мені не шкода – я розказав все як є, та принагідно порекомендував прочитати «Двір тварин» Джорджа Орвелла.

З часом я побачив, що студентці стає дедалі цікавіше, а теми розмови поступово змістилися до царини міжнародної політики. В очах дівчини було помітне неприховане розчарування – адже висновки нашої дискусії були невтішні. Навколо триває велика брудна гра бізнесменів та можновладців, а на Майдані, нас підманили солодкою цукеркою – проте, насправді, повели манівцями і привели зовсім не туди, куди обіцяли.

Так, студентці було шкода людей, яких розстріляли на Майдані. Але вона почала зіставляти реальні факти із тим, що їй розповідають в навчальних аудиторіях. А висновки викликали в неї неабияке здивування.

Зрештою, студентка почала прогулювати так звані «політгодини», які з’явилися в нас після перемоги того ж таки Майдану. Вона зрозуміла – те, що розповідають на політичні теми в навчальних закладах є повним абсурдом, що їм засмічують мізки молоді. І це – велика біда.

Я порадив їй уникати будь-яких розмов з націоналістами, які, побачивши на дорозі велику яму, скажуть вам, що це благодать і насолода для справжнього патріота. Вона й уникала, обмежуючи мовчазний протест прогулюванням непотрібної політінформації.

Тоді почалось те, чого я не очікував. Це ігнорування політзанять не лишилося непоміченим. Студентку викликали на розмову. Наскільки я зрозумів, її розпитували про ставлення до Майдану. Вона не сказала у відповідь якоїсь крамоли, але продемонструвала байдуже ставлення до брехні, якою її годують. Спитала в мене поради – як поводитися у ситуації, що склалася? Я радив не звертати на це зайвої уваги, але за деякий час дівчина повідомила, що її направили… до психолога. І психолог навчального закладу дуже довго і нудно цікавився, чому вона втратила інтерес до патріотичного виховання.

Патріотичне виховання в них таке, розумієте?

Сьогодні студентка розповідає, що до неї вчепилась кураторка, та мало не деканат навчального закладу. Замість вчитись вона має пояснювати про своє бачення політичної ситуації в країні. Адже чиновники від освіти б’ють у дзвони – заклад втрачає молоду патріотку. Це викликає неабияке занепокоєння. Адже не є таємницею, що українські навчальні заклади добровільно-примусово – термін взятий ще з часів Радянського Союзу – використовують студентів для масовки різноманітних провладних акцій із тим самим «патріотичним забарвленням».

Зазвичай студенти виконують на цих акціях функції статистів, рухомих меблів – їх примушують тримати прапори, ходити за чиновниками у вишиванках заради гарних світлин для ЗМІ. Молодь взагалі не повинна відвідувати акції політичного змісту, які суперечать нормам навчального процесу . Але ходити на них змушують всіх. За жовто-блакитними прапорами, заховалась стара радянська партійна номенклатура, яка вміло перефарбувалась з червоного у патріотичні кольори, і тепер знову береться за старе.

Якщо ви маєте дітей шкільного віку, запитайте, що їм «втирають» на політінформації. Чи ви впевнені, що не здивуєтесь? Бо патріотизм наявний зараз навіть у підручниках з біології, а ганебна методичка «Патріотичне виховання на уроках математики» рясніє божевільними фразами: «для того, щоб збільшити потенціал патріотичного виховання предмета математики, необхідно частіше включати в зміст уроку задачі, що викликають почуття гордості за рідну країну і стосуються державності, столиці, прапора тощо». Там навіть є спеціальні патріотичні задачки для юнацтва.

Коли я прокрутив собі в уяві цю ситуацію – молоду дівчину викликають для ідеологічної чистки у новітньому парткомі – мені на хвилину здалось, що я читаю роман-антиутопію. Це вкрай розлютило. Я сказав їй, що кожен має право на власну правду, кожен може обирати, у що йому вірити чи не вірити – і, відповідно, брати участь у політичних заходах, або ні.

Я також порекомендував студентці повідомити психолога, психотерапевта, куратора, декана, ректора та інших хто заходиться вчити її моралі, що я напишу про цю історію статтю – як я це вмію робити. Це її втішило, і наразі вона більше не ходить на примусові патріотичні збори.

А мене тішить те, що мої тексти читають журналісти, редактори і адекватна аудиторія. І якщо від студентки не відчепляться, ми разом зробимо цей навчальний заклад дуже і дуже популярним, чи не так?

Андрій Любецький

Читайте по теме: 

Андрей МанчукИспользовать и бросить: судьба студентов

Георгий КомаровВоспитание чувств и новая школа

Сергей МарковОбразование мертво. Да здравствует образование?

Александр Панов. Десять ножей в спину революции РАН

Андрей МанчукСёла без школы

Владимир Фридман. Какая система образования нам нужна?

Андрей МанчукМедреформа и гражданское общество


Підтримка
  • BTC: 1Dj9i1ytVYg9rcmxs41ga2TJEniLNzMqrW
  • BCH: 18HRy1V7UzNbbW13Qz9Mznz59PqEdLz1s9
  • BTG: GUwgeXrZiiKfzh2LW7GvTvFwmbofx7a4xz
  • ETH: 0xe51ff8f0d4d23022ae8e888b8d9b1213846ecac0
  • LTC: LQFDeUgkQEUGakHgjr5TLMAXvXWZFtFXDF
2011-2018 © - ЛІВА інтернет-журнал