«Кожен має боротися за мир у своїй країні»

«Кожен має боротися за мир у своїй країні»

Пелле Сунвіссон
«Кожен має боротися за мир у своїй країні»
Потрібно бути напоготові до можливого сценарію майбутньої війни. Наші навчання мають саме таку мету. І вони не змусять нас замовчати.

Тегі матеріалу: україна, європа, пам`ять, війна, імперіалізм, ліві, мандри, постать, криза, солідарність
19 сентября 2017

8-10 вересня на території Аландського архіпелагу у Балтійському морі відбулися антивоєнні навчання «Аланди-2017» за участю активістів зі Швеції та Росії та депутатів шведського парламенту від Партії Зелених. Вони намагалися виробити стратегію спільних дій у відповідь на стрімку мілітаризацію регіону і вчилися діяти у цілком реальних ситуаціях, про які вже сьогодні можна дізнатися у новинах. Ініціатором цього унікального заходу, який викликав певний резонанс у фінських та шведських ЗМІ, став Пелле Сунвіссон – вчитель, письменник і антивоєнний активіст, який нещодавно відвідав Донбас та добре знається на ситуації в Україні.

На його запрошення за навчаннями спостерігав редактор журналу LIVA Андрій Манчук, який поспілкувався з Пелле про ідею міжнародного тренінгу антивоєнних активістів та загрозу війни, яка на повний зріст стає сьогодні перед Європою.

 

Пелле Сунвіссон. Фото: Ari Welling / Yle

– Пелле, за яких обставин виникла пропозиція організувати антивоєнні навчаня на Аландських островах?

– Ця ідея народилася в мене минулого року, коли ми дізналися про масштабні військові навчання, заплановані на вересень 2017 року – шведські навчання «Аврора» та російсько-білоруські навчання «Захід».

Власне, ми одразу розпочали кампанію, проти проведення «Аврори», провели деякі  антивоєнні заходи та акції. Проте, я відчував, що цього замало. Ми робили стікери, розповсюджували листівки, вимагали сказати військовим навчанням «стоп». Але, це завжди була реакція на дії уряду, який був на крок попереду учасників антивоєнного руху.

І тоді ми вирішили: гаразд, якщо вони проводитимуть військові навчання, ми проведемо власні, мирні навчання, аби залучити до них противників війни, які представляють задіяні у конфлікті країни.  

Щиро кажучи, тоді я ще не розумів, якими мають бути ці мирні навчання. Ми з’ясували це самі для себе дещо пізніше. Збирали для цього людей і обговорювали між собою мою пропозицію. Спочатку багато хто не розумів, про що саме йдеться. Але, зрештою, дійшли згоди: потрібно використати на свій лад накопичений за багато років досвід військових навчань, які моделюють дії під час реальних ситуацій. Так само мали робити і ми. Мирні навчання – це не театр, не рольові ігри. Вони мають дати відповідь на те, що треба робити під час реальних подій. Наприклад – як має поводитися у тій чи іншій ситуації депутат парламенту, або феміністка? Чи можна реагувати на події ефективно, і у який спосіб?

Отже, було запропоновано сценарій, за яким ми дуже швидко рухаємось від сучасного стану до відкритого конфлікту, до відкритої війни.

– Так, це відчувається.

– Дуже важливо зрозуміти – хоча зараз ми знаходимось у складній ситуації, вона може стрімко погіршитися. Всі ми бачимо, як все змінилося за останні три роки. Дотепер ми мали можливість вільно висловлювати власні погляди на проблеми оборони країни, критикувати заклики вступити до НАТО, висловлюватися проти мілітаризації. Зараз за це таврують, називаючи людей «агентами Кремля», «зрадниками», або, як це було зараз, «корисними для Путіна ідіотами». Ситуація у Швеції дуже погіршилася, а в Росії вона ще гірше – бо на нас тиснуть ЗМІ, а у Росії за антивоєнну діяльність можуть притягнути до суду.

Ми розуміємо – якщо не опиратися цій тенденції, незабаром у Швеції буде, так, як зараз в Росії. А у Росії буде так, як в Україні, наприклад.

– Тобто, ти вбачаєш реальну загрозу великої війни у Європі?

– Так. Я справді бачу таку можливість. Я не думаю, що це станеться одразу, просто зараз. Але якщо наші країни і далі прямуватимуть шляхом, на який вони встали, рано чи пізно буде війна. Це точно, ми переконані в цьому на сто відсотків.

– А що саме заумовило цю логіку загострення конфлікту, параною та мілітаристський психоз?

– У цьому зацікавлені певні політичні сили, а також, великий бізнес – наприклад, виробники зброї, – але не тільки вони. Для них це вигідно. Натомість, прості  люди мають бути зацікавлені у становленні мирного, антивоєнного руху. Адже, політичні та економічні інтереси прихильників мілітаризації не збігаються з народними інтересами.   

– Але будемо відвертими: сили дуже нерівні. Сучасний антивоєнний рух занадто слабкий – навіть у Швеції, не кажучи вже про Україну або Росію. Прибічники мілітаризму використовують потужну пропагандистську машину ЗМІ, фінансові ресурси бізнесу та впливових політиків. Чи є шанси змінити цю ситуацію?

– Поки що ні. Антивоєнний рух справді дуже слабкий. Чому так сталося? Як на мене, питання миру – це найпростіше, і, одночасно, найскладніше питання. З одного боку, усі в світі виступають за мир. Навіть найгірші мілітаристи завжди казатимуть вам: «так, ми за мир!». Але ми використовуємо на наших мирних навчаннях підхід, який є єдиним шляхом до подолання цієї проблеми – кожна людина має боротися за мир у своїй власній країні. Це правило є для нас найважливішим.

– Це принцип Леніна, принцип Цимервальдської лівиці: «головний ворог – у власній країні!».

– Так. Власне, цей принцип було запропоновано ще до початку Першої світової війни, але тоді він не спрацював – попри те, що в ті часи існував організований масовий рух. Проте, як на мене, він є стовідсотково вірним.

– Наш український досвід засвідчує, що це гасло викликає скажену реакцію з боку шовіністів. Чи не призведе дотримання цього принципу до цькування учасників антивоєнного руху у Швеції та Фінляндії?

– Я дуже цього боюся. Я розумію, що ті, хто виступають за мир в Україні, знаходяться у дуже, дуже складному становищі. Але, потрібно бути напоготові до можливого сценарію майбутньої війни. Наші навчання мають саме таку мету. І вони не змусять нас замовчати.

Хоча, звісно, я розумію – варто було перейматися розбудовою міжнародних зв’язків ще до початку дев’яностих, поки антивоєнний рух лишався потужним.  

– Або у 2003 році, під час масових міжнародних виступів проти Іракської війни.

– Проблема полягає у тому, що тепер вони встигли прищепити нам своєрідний комплекс провини. Адже, якщо ти маєш якісь стосунки з росіянами, на тебе починають дивитися, як на російського агента. Тому ми стали занадто обережними, боязкими, намагалися триматися осторонь росіян. Але це була помилкова, хибна позиція, і зараз ми намагаємося подолати її через наші навчання.

Це лише невеликий перший крок у цьому напрямку. Але він є дуже важливим, і я радію, що ми провели наш захід. Це було непросто – не вистачало грошей, деякі запрошені особи побоялися приїхати на навчання, фінський посол та ЗМІ висловлювалися проти наших дій. Проте, вже зараз це відношення почало змінюватися. З’явилися об’єктивні, та навіть позитивні публікації у пресі. І час думати про наступні кроки.

Розмовляв Андрій Манчук

Читайте по теме:

Андрей Хунко«НАТО давно следовало отправить на свалку истории»

Алексей СахнинКак работает русская пропаганда

Андрей МанчукОбама, хакеры и Евангелие от Матфея

Сергей КозловскийТарантино о демократии

Джеффри Соммерс. Доктор Стрейнджлав об Украине

Алекс ЛантьеУкраина, империалисты и интеллектуалы



«Кожен має боротися за мир у своїй країні»



«Кожен має боротися за мир у своїй країні»
RSSРедакціяПідтримка

2011-2017 © - ЛІВА інтернет-журнал