Мистецтво блазнівМистецтво блазнів
Мистецтво блазнів

Мистецтво блазнів


Андрій Мовчан
Мистецтво стало такою собі індульгенцією для буржуазії. Це чудова можливісь апропріювати протест, звівши його у певні дозволені рамки

Теги матеріалу: європа, живопис, клерікалізм, лібералізм, ліві, мовчан, політики, срср-ex, україна
06.08.2013

Як відомо, у Середньовіччі королівські блазні були чи не єдиними людьми, котрі наділені правом говорити правду. Публічно казати неприємні речі про монархів, єпископів і справи у королівстві. Для цього їх і тримали. Адже керувати державою, перебуваючи у полоні лестощів, попросту неможливо. Таким чином блазні виконували функцію політичних консультантів при дворі. Час від часу їм рубали голови, але загалом терпіли і прислухались.

 Зараз в Європі роль блазнів виконують сучасні художники. Їм дарований привілей казати правду. Робити радикальні жести й вдаватись до радикальної критики. Голову за це не знесуть, а навпаки – щедро розплатяться із державної казни. На зміну ярмаркам марнославства королівським бенкетам, де блазні рубили правду-матку, прийшли виставки.

Якими б деспотами не були єврочиновники, але усі вони – від соціал-демократів до консерваторів – змушені терпіти комуністів у своїх арт-центрах. Комуністів в жодному разі не пустять у серйозну політику, але на виставку пустити вимушені.

Ба більше, мистецтво стало такою собі індульгенцією для буржуазії. «Ми експлуатуємо третій світ? Ок, нехай Ай Вейвей зробить про це виставку у Лондоні. Нехай засипле сто квадратних метрів мільйонми фарфорових насінин, розписаних китайцями вручну. Нехай вся планета знає, що ми мудаки. Але освічені мудаки, самокритичні, широких поглядів». Хоча Ай Вейвей – це поганий приклад. Він якраз нудний стереотипний ліберал. Та схема від того не змінюється.

Це чудова можливісь апропріювати протест, звівши його у певні дозволені рамки. Справедливості заради, слід сказати, що академічний марксизм працює схожим чином. В уявлення правлячих кіл, це блазні, яким дозволено. Юродиві.

Я навіть не здивуюсь, коли якийсь британський банкір, чи уряд ФРН дасть дасть мільярди відомому художнику, щоб той терраформував континент Африка у формі обличчя Карла Маркса. Оце так проект був би!

А тепер повернемось в Україну. Уявімо ситуацію, коли б пані Заболотна не намалювала свій чорний прямокутник. Залишила все як є. І наступного дня Янукович бачить себе а точніше своїх братів по класу – у казані зі смолою. Ви впевнені, що президент держави Україна хоч пальцем повів би у сторону роботи Кузнєцова?

Я от не впевнений.

Ті, хто вважають Януковича безмізким овочем, глибоко помиляються. Це далеко не найдурніша людина в Україні. Хоча б з тої причини, що овочі президентами стають вкрай рідко. Навіщо звертати увагу на блазнів? Нехай говорять! Виконують роль, відведену їм державою. Єдині, хто звернув би увагу на мурал – це попи. Але то була б вже абсолютно інша історія.

І тут Заболотна робить фатальну помилку. Вона замальовує роботу, виставляючи себе на весь білий світ варваром і невігласом. Але невігласом працевлаштованим. Як після цього вона запрошуватиме когось на свою бієнале? Засміють.

Знищивши роботу, вона надала їй політичної ваги. Зробила мурал фактором політичного життя.

Замість ігнорувати ліворадикальних блазнів – тут я вживаю цей термін без жодної образи чи цинізму – влада оголошує їм війну. Для влади це цілковито програшна стратегія. І якщо правлячий клас не винесе урок на майбутнє, далі він сам копатиме свою могилу. Як у 90-х роках нинішні хазяї життя змушували своїх бізнес-конкурентів власноруч копати могилу, коли вивозили їх на ліс.

Буржуазію врятує не пристрасть карателя, а показова байдужість. Якою б неприємною процедурою це не видавалось. А найгеніальнішим ходом стане випередити британського банкіра, і вже завтра замовити тому ж Кузнєцову терраформацію Африки.

Натомість справою Кузнєцова буде відмовитись від ласої пропозиції і шукати нові шляхи політизації естетики. Як показує практика, це стратегія працює.

І, хто знає – може, ті, кого ще вчора вважали блазнями, стануть ватажками розбійників чи проповідниками серед голодної міської черні.

Андрій Мовчан

Також читайте:

Анатолий Ульянов. «Мода на левое искусство – следствие кризиса»

Никита Кадан. «Яичный переполох» на Венецианской биеналле

Елизавета Бабенко. «Украинское тело»: «выставка – говно, художники – пидарасы»

Олег Ясинский. Беатрис Аурора. Приглашение к действию

Майк Алевиц. Революция на стенах города

Марек Пекарский, Ярослав Урбанский. Война на стенах

Роман Осьминкин. «Хипстеры могут стать арт-пролетариатом»

Сергій Бочечка«Характерник» нової епохи

Станіслав Сілантьєв. «Цензура, як бачите, нікуди не зникала»

Александра Дворецкая. Интервью с Шариком

Елена Козлова. Ангажированное искусство

Андрей Манчук. Графика Кете Кольвиц

Наира Чатилян. «Между строк» уличного искусства

Кирилл Медведев. «Чувствую запрос на новую активистскую культуру»


Підтримка
  • BTC: 1Dj9i1ytVYg9rcmxs41ga2TJEniLNzMqrW
  • BCH: 18HRy1V7UzNbbW13Qz9Mznz59PqEdLz1s9
  • BTG: GUwgeXrZiiKfzh2LW7GvTvFwmbofx7a4xz
  • ETH: 0xe51ff8f0d4d23022ae8e888b8d9b1213846ecac0
  • LTC: LQFDeUgkQEUGakHgjr5TLMAXvXWZFtFXDF
2011-2017 © - ЛІВА інтернет-журнал