Не віслюки і не лохиНе віслюки і не лохиНе віслюки і не лохи
Моніторинг

Не віслюки і не лохи

Оксана Дутчак
Не віслюки і не лохи
Поки засоби масової інофрмації розповідають нам про політичні та ідеологічні війни, люди штурмують офіси, захоплюють приміщення, перекривають дороги, голодують і страйкують за право на достойне життя.

05.11.2013

«Но, хочется кушать, господа… К сожалению, так устроена физиология человеческая.» (Тетяна Гуменюк, бортпровідниця компанії «Аеросвіт», працівники якої  12 березня штурмували офіс компанії, вимагаючи виплатити заборгованість та припинити незаконні звільнення)

За січень-вересень 2013 року в Україні відбулося 290 протестів на захист прав найманих працівників. Тобто, як показує моніторинг протестів, репресій і поступок Центру дослідження суспільства, питання прав найманих працівників піднімалося фактично на кожній десятій акції протесту. 

«Сколько же это будет продолжаться? Такое впечатление, что у нас, у заводчан,клеймо на лбу: ослы и лохи.» (Світлана Димко, працівниця суднобудівного заводу ім. 61 комунара в м. Миколаїв, працівники якого 16 липня вкотре протестували проти кількарічної заборгованості) 

Статистика свідчить, що станом на 2011 рік в Україні було більше 12 мільйонів найманих працівників – це маже 60% усіх зайнятих громадян. Тобто 12 мільйонів українців займають таку структурну нішу в соціумі, яка мала б робити для них актуальними проблеми найманої праці. Для 12 мільйонів українців має значення чи відпускають їх на обідню перерву і чи працює опалення у приміщеннях, де вони проводять свій робочий час. Для них є актуальними питання стабільності роботи, загрози звільнення чи перспективи закриття компанії, в якій вони працюють. І вже точно для 12 мільйонів українців має значення чи вчасно і чи в повній мірі виплачують їм зароблені гроші. 
«У мене вже доросла онучка, якій мені хочеться щось купити, а грошей зовсім немає… Наразі у місті збираються святкувати День Незалежності, але я не почуваюся незалежною. Я залежна від міськради. Їм краще купити туї замість того, щоб виплатити зарплату.» (Колишній головний бухгалтер газети міської ради «Тернопіль вечірній» Людмила Марчак, яка оголосила голодування 23 серпня в знак протесту проти 36 тис. грн. заборгованої зарплати)
Якщо людина працювала певний час і не отримала а свою роботу гроші, то це є порушенням Конституції, низки законів та міжнародних договорів. І таке порушення ставить під загрозу побут, право на достойне життя і навіть виживання найманих працівників в Україні.
«Нас просят войти в положение, и мы всё прекрасно понимаем. Но у меня заболел ребенок, на что я буду лечить его? Некоторым мамам даже за детсад нечем заплатить.» (Юлія, швачка ПАТ «Швея» в м. Краматорськ Донецької області, працівниці якого 11 квітня протестували проти двомісячної заборгованості із зарплати)
Тим не менше, інформація про протести найманих працівників дуже рідко потрапляє в мейнстрімні медіа, чого не скажеш про політичні протистояння. Чого не скажеш про ідеологічні війни, такі як протести довкола мовного питання чи довкола відзначення 9 травня. Не оминають увагою ЗМІ і резонансні справи порушення громадянських прав та протести довкола них – такі як цьогорічний Врадіївський протест. І навіть соціально-економічні питання, які виносяться на громадське обговорення на хвилі їх скандальності чи політизованості, привертають увагу мейнстрімних медіа. Наприклад, протести довкола видобутку сланцевого газу чи незаконного будівництва у різних містах країни.
«Деякий час тому у мене померла мама. Скажіть будь ласка, мамі треба було чекати до того часу поки ви не виплатите зарплату, щоб її поховали?» (Працівник «Мукачівводоканал» у м. Мукачеве Закарпатської області, працівники якого страйкували 26 лютого проти заборгованості)
Здається, що шанс бути почутими у медійному просторі наймані працівники отримують лише у тих випадках, коли власник має гучне ім’я чи гучні зв’язки (як було з виступами робітників «Аеросвіту» і працівниками Ахметовської шахти «Червоний партизан») і коли вони вдаються до радикальних методів протесту (як було з захопленням кабінету директора працівниками шахти «Червоний Партизан» чи з авторами наступної цитати).
«Наша позиция - мы не уйдем без своей зарплаты отсюда. Или нас вынесет скорая, или работники милиции.» (Будівельник «Національної будівельної компанії», працівники якої 1 березня оголосили голодування у Київській міськадміністрації, вимагаючи виплатити 400 тис. заборгованості)
Ще один варіант прориву найманих працівників у публічний простір – це у разі, коли до протесту долучається котрась із провідних політичних сил. Останнє, варто сказати, відбувається рідко. Наприклад, у 2012 році політики чи партії приймали участь лише в 14% протестів на захист прав найманих працівників (більш, ніж удвічі рідше, ніж у протестах загалом – 35%). Зазвичай, політики різних рівнів обмежуються обіцянками щодо свого посиленого втручання для вирішення проблем найманих працівників.
«Почекайте. З якими лишень портфелями до нас не приїздили! Всі приїздять, говорять впевнено. Мовляв, все: мине три тижні - і заплатимо. Через три тижні - поїхав до Києва. Все. Нема його. Той самий Вілкул: кнопку йому виводили, він підривав, таке щастя! «Я зараз же займуся цим питанням!». Раз - і все. В Київ. До побачення. Тепер інші приїздять і ті самі обіцянки.» (Євген Кірпіков, метробудівник «Дніпрометробуду» в м. Дніпропетровськ, які 16 квітня протестували проти двохмільйонної заборгованості)
Питання, через яке найчастіше протестують наймані працівники – у 42% випадків – це питання виплати заборгованості із заробітної платні. Не дивно, адже станом на 1 жовтня поточного року українським громадянам за їх роботу не виплатили 1,02 мільярда гривень, при цьому з початку року сума боргу виросла на 14%. Деякі люди чекають грошей роками.
«Нам постійно кажуть, що потрібно чекати. Дочекалися до того, що директор заводу повивозив усе цінне устаткування. Що вони будуть інвентаризувати – стіни? Завод вже практично не має майна, директор теж голий-босий, де вони візьмуть гроші щоб повернути нам борги?» (Колишня комірниця ТОВ ВКТ «Арго» в м. Хотин Чернівецької області, працівники якого 19 березня протестували проти кількамільйонного боргу із зарплат, які не отримують вже рік)
Насправді майже 57% підприємств-боржників є економічно активними – тобто вони продовжують працювати, ймовірно хтось продовжує отримувати прибуток, але це не люди, які його створюють. І ті, хто вантажить зерно, не можуть купити хліба. Як в переносному, так і в прямому значенні. 
«На элеваторе работают матери-одиночки, здесь работаю семьи, в которых работают оба родителя, им не за что купить еду, не за что кормить детей. В наших магазинах больше не дают на «крестик» в долг». (Ірина, працівниця Підгороднянського елеватора в смт. Підгородна Миколаївської області, працівники якого у липні оголосили страйк проти двомісячної заборгованості)
«Після страйку так і не заплатили. Люди йдуть на роботу, не мають що із собою взяти поїсти. Раніше хоч хліб у магазині давали, тепер такі борги у всіх, шо не пишуть на хрестик. Їмо, що на городі росте». (Юрій Миколайович, колишній працівник «Черкасторфу» в селищі Ірдинь Черкаського району, працівники якого 2 вересня оголосили страйк проти 12 млн. грн. заборгованості)
Поки люди не бачать грошей і повертаються до натурального господарства, власники підприємств і влада не бачать їхніх проблем. Перші, які часто мають безпосередній або опосередкований стосунок до влади, можуть вдаватися і до погроз, і до шантажу, щоб втихомирити незадоволених працівників. І неможливо порахувати статистику випадків, коли ці шантажі і погрози спрацювали. Можна лише припустити, що такі випадки далеко не поодинокі – особливо на економічно активних підприємствах. Люди бояться втратити роботу.
«Як тільки приходить якась перевірка, то керівництво каже, що в нас все гаразд. Але в нас не те, що не виплачується вчасно зарплата, а ще й немає умов праці: не видається спецодяг, в курятнику бігають воші. Людей не цінують. Кажуть, мовляв, завтра китайці за вас робитимуть, як ви не хочете». (Працівники птахофабрики «Перше Травня» у с. Хутори Черкаського району, які 17 червня протестували проти трьохмісячної заборгованості)
Цікаво, що акції протесту, навіть конфронтаційна робітнича тактика ігнорується не лише ЗМІ. Промовистим є той факт, що Державна служба статистики звітує лише про ті страйки, які проведені через офіційну процедуру. Тож не дивно, що у 2012 році вона не зафіксувала жодного страйку, коли насправді їх було мінімум 42. Для довідки – з січня по вересень цього року в Україні відбулося мінімум 33 страйки – 25 з них стосувалися проблем найманої праці. Скільки з них «побачать» офіційні статистики?
«Последней каплей стало то, что нам даже перестали обещать выплату, троллейбусы пришли в полную негодность, наше депо превратилось в кладбище.  Машины становятся, их разбирают на запчасти, новые запчасти не покупаются вообще». (Лілія Зозун , водійка тролейбусу «Алчевськпастранс» у м. Алчевськ Луганської області, працівники якого 26 лютого оголосили страйк через півторамільйонний борг із зарплатні)
Я використала пряму мову людей, для яких вже впала остання крапля, щоб показати безпосередню реальність і емоції тих, хто місяцями і роками не бачать своїх законно зароблених грошей.  400 слів прямої мови – це не так багато інтернет-простору. Значно менше, ніж  заслуговують люди, які борються за свої права. І значно більше, ніж заслуговують багато «резонансних» тем українського медійного простору.
«У нас люди уже умирать стали, так и не дождавшись выплат». (Колишні працівники ТОВ «ТНП» в Мелітополі Запорізької області, які 28 квітня перекрили вулицю, протестуючи проти невиплати зарплатні)

Оксана Дутчак

Читайте по теме: 

Павло ВезденецькийКриві дороги «Київпастрансу»

Андрей МанчукБараки «Олимпийского»

Денис СтроевДед Мороз не приедет – билетов нет 

Георгий Эрман«Мы работали бесплатно»

Степан ГричишинКак готовят приватизацию железных дорог

Леонид АбросимовТраур по железной дороге

Виталий Махинько«Я сам видел, как на людей падали кирпичи»

Cтанислав СергиенкоКривой Рог. Призрак забастовки

Степан ГричишинДороги железные. Реформы убийственные

Михаил РезникЗаробитчане с «Пятака»

Андрей МанчукНечего терять. Протесты «евростроителей»

Дмитрий КолесникГрани заробитчанства

Андрей МанчукИнтервью со Светланой Басковой

Алексей Блюминов«Оккупай «Аэросвит»

Вениамин Тимошенко«Нет приватному небу!»


Підтримка
  • BTC: 1Dj9i1ytVYg9rcmxs41ga2TJEniLNzMqrW
  • BCH: 18HRy1V7UzNbbW13Qz9Mznz59PqEdLz1s9
  • BTG: GUwgeXrZiiKfzh2LW7GvTvFwmbofx7a4xz
  • ETH: 0xe51ff8f0d4d23022ae8e888b8d9b1213846ecac0
  • LTC: LQFDeUgkQEUGakHgjr5TLMAXvXWZFtFXDF
2011-2018 © - ЛІВА інтернет-журнал