Український робітничий дім

«Повстаньте, гнані і голодні
Робітники усіх країв!»

Як не дивно, але досить тривалий час канадський уряд забороняв виступ українського народного хору у місті Вінніпег. І мова йде власно не про сиву давнину, а про 2010-11 роки. Лише наприкінці вересня 2012-го український хор і оркестр народних інструментів отримав дозвіл на виступ. Що ж саме могло так збентежити канадських урядовців?

Чи можна уявити собі щось більш ідеологічно нейтральне, ніж народний хор? Як ви, напевне, здогадуєтесь, чиновинки вбачали проблему у його репертуарі. А саме: український народний хор мав виконати «Інтернаціонал» українською мовою. Але це було вкрай невчасно для канадських можновладців! Адже країною саме поширюються студентські та робітничі протести, а численний прошарок української діаспори Канади колись був просоціалістично налаштованим. Тисячі українських заробітчан-мігрантів організовували бунти та страйки, виборюючи соціальні права не лише для себе, а й для мільйонів канадців.

Саме це надбання їх боротьби зараз знаходяться під загрозою в Канаді (як, до речі, і в Україні) – тому негативна реакція канадського уряду зовсім не є несподіваною. Однак, на щастя, тиск громадськості міста Вінніпег все ж таки змусив владу дозволити виступ українського хору та урочисті заход, яким був присвячений цей виступ.

Мова йдеться про церемонію відкриття «Українського Робітничого Дому» в місті Вінніпег, або як колись називали цю будівлю, «амбасади всіх українських робітників» – після реставрації та занесення до реєстру історичних пам'яток державного значення . Звичайно, що наші просвітницькі організації оминули цю подію своєю увагою. Просоціалістична маса лівих українських іммігрантів не вкладається в образ української діаспори – консервативної та націоналістичної, який довгі роки так ретельно створювали в Україні, залишаючи поза нашою увагою чималу кількість канадських українців інших поглядів. А саме вони побудували власноруч та власним коштом цю неокласичну будівлю, що на довгі роки стала центром протестної активності міста Вінніпег. До речі, такі «робітничі дома» були зведені українськими робітниками в багатьох містах Канади та США (найбільш відомі у Едмонтоні, Торонто, Клівленді – загалом близько 150) – але до нашого часу збереглися лише кілька з них.

На цьому фото ви можете бачити «Український робітничий дім» у Клівленді штат Огайо.

А це «Український Робітничий Дім» у канадському місті Уелленд.

Свого часу влада Канади та США масово конфісковувала такі українські робітничі дома в громади українських іммігрантів, як «ворожу власність» (enemy’s property). На противагу їм (особливо в часи маккартизму) за допомоги державних фондів та церковних організацій засновували «українські народні дома», де всім керували праві та релігійні організації. Така політика канадського уряду була обумовлена необхідністю позбавитись «більшовицької загрози», що змусила уряд поліпшити становище робітників. А для цього потрібно було усіма засобами підтримувати праві організації етнічних українців. Боротьба між двома «фракціями» української діаспори в 1940-50-х роках нерідко доходила до прямих сутичок, та «рейдерських» атак. І не важко зрозуміти, що поліція (як завжди) була на боці саме правої діаспори та кидала до буцегарень лівих українських робітників. Українство конче потрібно було «зробити» правим – і, власне, це й вдалось зробити через шалений тиск на лівих українських робітників з боку урядів та поліції.

Такі репресії були обумовлені не лише напруженими стосунками з Радянським Союзом під час «холодної війни». Насамперед лівих канадських українців жорстоко переслідували через те, що вони відігравали дуже важливу роль в формуванні канадського  робітничого та соціалістичного руху. Так третина складу канадської комуністичної партії у 1920-40-х роках були саме українськими іммігрантами. У місті Вінніпег з перших 230 членів комуністичної партії – сто активістів були українськими іммігрантами. У рік заснування канадського комсомолу до його складу вступили 506 українських підлітків, а загальна кількість перших комсомольців Канади була близько 1500 чоловік.

Одні з засновників Канадської Комуністичної партії: Іван (Навіс) Навіживський, Матвій Шатульский, Данило Лобай, Матвій Попович.

Канадці і досі вдячні українським робітникам за їхню роль, яку вони зіграли у класових боях під час загального страйку 1919-го року. Цей страйк, жорстоко придушений канадською поліцією та армією, вважається поштовхом до соціальних реформ та поліпшення трудового законодавства на користь робітників. Саме цей страйк, що закінчився так званою «кривавою суботою» – пострілами  в робітників, арештами та депортацією багатьох українських іммігрантів, – свого часу настільки налякав уряд Канади, що цей страх врешті-решт призвів до зміни ставлення до робітників и більш соціально-орієнтованої політики.

На фото: Придушення загального страйку у місті Вінніпег.

Цей страйк починався саме в «Українському робітничому домі», який був тоді центром робітничого руху – і не тільки для етнічних українців. Саме тут профспілки проводили наради щодо організації страйку, саме звідси розповсюджувались листівки з закликами до повстання, і саму цей будинок кілька годин під час придушення страйку штурмом брали загони канадської поліції. 

На той час цей будинок був тільки-но побудований зусиллями українських робітників, які зібрали для цього близько 50 000 доларів на будматеріли. Відомий канадський архітектор лівих поглядів Роберт Девіс зробив проект будинку, який власноруч будували в вільний час українські робітники. Зала на тисячу місць, бібліотека, власна друкарня, аудиторії – цей будинок став найбільшим з «робітничих домів» Канади. На його фронтоні зображено дві руки з написом «Workers of the world unite» («Робітники усіх країн єднайтеся»).

В друкарні «Укр.Роб.Дому» виходили «Українські Робітничі Вісті», журнал «Робітниця», «Світ молоді», «Народна газета».

Саме тут знаходили тимчасовий притулок і правову допомогу багато українських іммігрантів. Однією з традицій українсько-канадського робітничого руху стало також святкування весіль та днів народження в «українському робітничому домі». Заснована тут у 1922-му році «Благодійна Асоціація робітників» допомагала отримати медичні послуги хворим чи травмованим робітникам. Вона і досі знаходиться в цьому ж будинку – і, варто зауважити, що всі асоціації, фонди, гуртки, освітні програми, що діяли (і діють) під дахом «Українського Робітничого Дому» надавали безкоштовну допомогу не тільки українським робітникам, а всім робітникам, хто потребував такої допомоги, незважаючи на їх національність. Інтернаціоналізм цієї частини української діаспори, власне, і призвів як до більш легкої асиміляції українських робітників у канадському середовищі, так і до поширення надбань української культури серед канадських робітників та іммігрантів з Фінляндії, які були другою за чисельністю етнічною групою в канадському лівому русі (переважно це були фінські червоноармійці та члени робочих дружин, що втікали від білого терору у Фінляндії).

При цій «амбасаді українських робітників» одночасно діяли кілька українських театрів та оркестрів – і, треба зауважити, що активну участь в їх діяльності брали й канадці, фінські, угорські та російські іммігранти. Цього року в Канаді виходить документальна стрічка, присвячена революційній та культурно-просвітницькій діяльності «УкрРобДомУ». 

На фото: Жіноча секція, що також працювала при «Українському Робітничому домі».

Один з активних діячів товариства «Український Робітничий дім», Уїльям Колісник – власник невеличкої велосипедної майстерні, став також першим комуністичним лідером в усій Північній Америці, якого було обрано демократичним шляхом в законодавчі органи – муніципалітет міста Вінніпег.

Вже у повоєнні роки «Український Робітничий Дім» також став осередком, навколо якого гуртувалась українська антифашистська молодь. Тому в цей час почастішали напади українських націоналістів та релігійних фанатиків на людей, що відвідували цей центр українського лівого руху та осередок української культури. У 1940-х роках майдан біля «Українського Робітничого дому» став ареною постійних сутичок між лівими та правими – особливо під час збору коштів, який проводився тут для допомоги відбудови понівеченої війною Україні. Кошти були передані пізніше уряду УРСР видатним українсько-канадським письменником та діячем канадського комуністичного та антифашистського руху Петром Кравчуком («Марко Терлиця»).

Саме завдяки українській та фінській діаспорам Вінніпег (особливо його північні передмістя) і досі вважають «колискою канадського більшовизму». При «Українському Робітничому домі» діяли школи та дитячі табори. Як пише у своєму огляді історії цієї пам'ятки Орест Мартинович: «Через те, що українські робітники зазнавали класового пригнічення, оскільки були робітниками, та етнічної дискримінації, як українці, ці школи виконували подвійне завдання. По-перше, вони мали підвищувати класову свідомість та солідарність робітників, навчаючи учнів тому, що «вони є дітьми робітників, дітьми поневоленого та експлуатованого класу». По-друге, вони мали не дати дітям забути українську мову та культуру... І оскільки багатьом дітям не вистачало словарного запасу, щоб вільно спілкуватись українською, вчителі намагались підкреслити важливість української мови, як «одної з мов Великої Революції, що потрясла світ»…. «Разом з російською українська мова створює нові цінності, нову пролетарську літературу та нову культуру класу робітників».

На фото: Табір для дітей українських робітників у передмісті Вінніпега.

З часом значна кількість учнів та вихованців «Українського Робітничого Дому» приєдналась до канадських бойових профспілок та лівих організацій і тим самим допомогли вибороти ті соціальні стандарти, які зараз знову намагається знищити канадський уряд.

Як пише канадський лівий журнал Rebel Youth («Повстанська молодь») з приводу офіційного визнання «УкрРобДому» історичною спадщиною загальнонаціонального рівня: «Український Робітничий Дім» і досі відіграє важливу роль в житті прогресивної спільноти Вінніпега. Тут і зараз проходять збори комуністичного клубу імені Матвія Поповича.... Цей будинок був місцем зборів Комуністичної Партії Канади та зіграв важливу роль в розвитку канадського робітничого руху». 

«Я вважаю, що проголошення «Українського Робітничого Дому» у місті Вінніпег національною історичною пам’яткою, це також вшанування його засновників» – сказав під час урочистостей Мирон Шатульский, голова спілки директорів фонду «Український Робітничий Дім» – «Ці соціалістично налаштовані українські іммігранти, багато хто з яких в той час навіть не мав громадянства, і яким загрожувала можливість арешту та депортації, шукали та винайшли шлях для поліпшення умов життя для себе, своїх дітей та для всіх канадців».

І попри усілякі перешкоди канадського уряду, український народний хор, все ж таки, виконує «Інтернаціонал».

He ждіть pятyнкy не від когo:
Hі від богів, ні від цapів!
Позбyдетьcя яpма тяжкoгo
Caмacім’я прoлeтapів.
Пycті cлoва пpo пpaвo бідниx!
Деpжава дбає не про наc.
Hac мали за paбів негідниx -
Дoволі кривди і oбpaз.

Дмитро Колесник