Коте і мир

Поглинутий особистим життям я проґавив путч «ГКЧП» і розвал Союзу. Помаранчеву катавасію я успішно проігнорував, перебуваючи в самому її епіцентрі. То був дуже важкий для мене період. Кому потрібен у такий час аполітичний поет? Безгрошів’я і відсутність постійного житла – ось чим характеризувалося моє тодішнє побутування. Звісно, проблеми безпритульності і фінансової кризи можна було в один присіст вирішити записавшись у революціонери, але ж цей варіант, самі розумієте, не для аполітичних поетів. Студенти Могилянки приходили, намайданившись, у вікопомне кафе «Полонез» і пригощали Скибу як не кавою, то горілкою. Якось я все ж переночував у наметовому містечку. Знайомий запросив у гості. Я довго віднєкувався, але врешті здався: гостинністю нехтувати не гоже, особливо, коли не знаєш відповіді на питання під чиїм дахом тобі світить провести сьогоднішню ніч.

Добре зафіксувався ранок: наметники ще сплять, на Хрещатику жодного перехожого, а по Прорізній підіймається старий божевільний бомж, жалібно, молитовно, слізно волаючи у порожнечу:«Ющенко! Ююющееенко!» Ні додати, ні відняти – це символ.

Трохи згодом я (не сумнівайтеся: з меркантильних міркувань) попросив одного «обізнаного» приятеля описати мені документальну процедуру, яка передує здобуттю звання «Заслужений діяч культури». Він сказав, що важлива не процедура, а неофіційні розцінки. До революції стандарт – стільки-то грошей, а опісля – стільки-то. Боюсь помилитися в цифрах, але пропорцію запам’ятав добре: доларова сума зросла тоді в чотири рази… Ви не в курсі, скільки така «послуга» коштує зараз?

Євромайданні заворушення застали мене у статусі майже безвилазного мешканця Інтернету. А де ж іще тусуватися курцеві за холодної пори року, коли з подачі фашистського антитютюнового закону двері кав’ярень для нього закриті? «Поки не скористався Інтернетом – бурчав Станіслав Лем – не знав, що у світі є стільки ідіотів»... Не висуваю ніяких претензій до всесвітньої павутини попри явну неоднозначність цього явища, але дуже кортить перефразувати вислів класика: поки в Україні не почалася «Друга революція», я не знав, що у світі є стільки злих ідіотів… Першопочаткова фатальна помилка поселенців Фейсбуччини полягала в тому, що з певного моменту вони перестали постити «котиків» і впустили у свій простір тупу й агресивну політиканську пропаганду, а, відтак, впустивши, ототожнили себе з нею.

Не вірте, не вірте, не вірте, що ваша «громадянська свідомість» визначає благополуччя країни. Навіть, якби упродовж останнього року ви мали б за основне заняття ліплення коників із гівна, а, поза тим, регулярно справляли нужду по чужих під’їздах, усі ці нелюдські забави можна було б вважати у мільярди разів кориснішими Вітчизні, ніж участь у відомих подіях. Принаймні, ніхто б не загинув, і країна б не розвалилася. Чим менше політика привертає до себе увагу особистості, тим адекватніше суспільство. І не ведіться на лякалочки! Хай пробачить Шарль Форб де Монталамбер, але політиці властиво по-серйозному цікавиться нами лише на основі взаємності. Щоправда, вона завжди за будь за яку-ціну прагне зацікавити собою всіх.

Роман Скиба