Культурні героїКультурні героїКультурні герої
Культурні герої

Культурні герої


Роман Скиба
Жах починається тоді, коли комусь спадає на думку, що творчий продукт треба сприймати буквально, інтегруючи його в реальність, коли Ніцше у свідомості тієї чи іншої спільноти стає ідеологом нацизму, а Шевченківські заклики окропити землю «вражою злою кров’ю» трактуються як імператив до дії.

17.10.2014

Лейтмотив української революційно-воєнної епопеї зводиться до одного бородатого анекдоту. Дозволю собі забарвити його актуальним колоритом:

- А ходімо, куме, беркутівцям-тітушкам-колорадам-сепаратистам-москалям морди натовчемо!

- Авжеж, куме, ходімо! Гм... А, якщо вони нам?

- Тю. А нам за шо?!.

Яких тільки одкровень не знайдеш у фольклорі. Та й просто вигадуючи слова, наші пращури частенько цілили «в десятку». Читаємо у тлумачному словнику Даля: «Майданить, майданничать, мошенничать, промышлять игрою; || мотать, прогуливать и проигрывать свое. Майданник, майданщик, мошенник, шатающийся по базарам, обыгрывающий людей в кости, зерн, наперсточную, в орлянку, в карты. На всякого майданщика по десяти олухов. Не будь олухов, не стало б и майданщиков». Воістину, «не бійтесь заглядати у словник».

Зрештою, культурно-історичний сегмент цивілізації, як губка, вбирає все. Чорний гумор про українців і москалів із серії «копієчка до копієчки», «так-так-так відказав кулемет», зазвичай, смакував росіянам не менше, ніж землякам його творців. Так і має бути. Жах починається тоді, коли комусь спадає на думку, що творчий продукт треба сприймати буквально, інтегруючи його в реальність. Коли Ніцше у свідомості тієї чи іншої спільноти стає ідеологом нацизму, а Шевченківські заклики окропити землю «вражою злою кров’ю» трактуються як імператив до дії. Фарисеї різних часів і народів іноді вкопують фундаментом для своїх прожектів ідеї, прямо протилежні їхньому світобаченню.

Скільки ж середньовічним отцям треба було випити святої води та як обкуритися ладаном, аби, прикрившись вченням Христа, полювати на відьом і виряджати війська у походи на Єрусалим? Жах починається тоді, коли певна держава або організація намагається тотально підпорядкувати культуру, зробивши її частиною ідеології. Завдяки революції Україна здобула досвід цього жаху.

Наші політикани не оминули нагоди зреалізуватися у маразмі, забороняючи російські фільми і трансляцію телеканалів. А от спаленням книжок відала громадськість, за іронією (чи то за сарказмом) долі уособлена людьми, причетними до мистецтва. «Ці вогнища не лише освітлюють кінець старої епохи, вони також осявають і нову еру» - благословляв їх із далекого 33-го року красномовний Йозеф Геббельс. До блаженних мав би виявити поблажливість і вождь світового пролетаріату, адже вони достойна зміна «войовничим безбожникам», чия спеціалізація – руйнування храмів і монументів царизму. Однак, здається, уламками його повалених статуй тяжко контузило навіть контингент «диванних сотень».

Тепер українське суспільство не скоро подужає збагнути одну просту закономірність: ті, хто воює з пам’ятниками і книжками, не заслуговують ані кращого минулого, ані кращого майбутнього.

Роман Скиба


Підтримка
  • BTC: bc1qu5fqdlu8zdxwwm3vpg35wqgw28wlqpl2ltcvnh
  • BCH: qp87gcztla4lpzq6p2nlxhu56wwgjsyl3y7euzzjvf
  • BTG: btg1qgeq82g7efnmawckajx7xr5wgdmnagn3j4gjv7x
  • ETH: 0xe51FF8F0D4d23022AE8e888b8d9B1213846ecaC0
  • LTC: ltc1q3vrqe8tyzcckgc2hwuq43f29488vngvrejq4dq
2011-2018 © - ЛІВА інтернет-журнал