«Світле майбутнє» відміняється! Що далі?

Ні для кого не секрет, що легітимність політичної моделі Радянського Союзу багато у чому базувалася на вірі у те, що якою б складною не була сучасність, які б проблеми не турбували радянських людей саме в цей перехідний час, але майбутнє настання комунізму вирішить усі ці проблеми – та, більш того, легітимізує, можливо, не завжди доречні сучасні кроки і прорахунки влади.

Велика мета виправдовувала сучасні проблеми і робила їх не такими вже нестерпними. Адже люди вірили в те, що майбутнє буде набагато кращим, а їх діти справді будуть жити у більш кращому світі ніж вони самі. Це надихало! Віра в постійний соціальний прогрес (щоб під ним не розуміли в той чи інший час) стимулювала жінок і чоловіків до оптимізму і підтримувала життєздатність радянської моделі життя.

Руйнування цієї символічної картини світу у 80-х, коли прогнози Хрущова про настання комунізму в не справдились, багато в чому підважили і СРСР.

Однак, «святе місце» не терпить пустки – і після 1991 року була віднайдена нова «формула майбутнього щастя» — європейський вибір країни. Ця формула базувалась на наївній, але вкрай розповсюдженій вірі, що усі проблеми незалежної України будуть зняті тепер вже не комунізмом, але новим «світлим майбутнім» – приєднанням до  Європейського Союзу з його «євростандартами», «євроремонтами» та «євровікнами». Євросоюз вкрай некритично сприймався як єдине царство істинної свободи і щастя на землі. Відповідно, «злиття» з ЄС мало одномоментно і досить швидко позбавити Україну некомпетентного і неефективного керівництва, корупції, бідності і т.д.

Ця нова європейська віра стала новим ідеологічним кредо для сотень українських політиків – адже вона допомагала їм виправдовувати власні прорахунки і корупцію. Їхня вдавана чи справжня «євроорієнтованість» ставала їх презумпцією невинуватості.

Ось так ми і жили ці двадцять років.

Нинішня українська влада (тим паче, на тлі погіршання відносин із Росією) воліла б підтримувати пануючий ідеологічний міф про «європейське світле майбутнє» (адже вона не здатна зкреативити нічого оригінальнішого) — але робити це все складніше й складніше.

По-перше, українські громадяни вже трохи втомилися стільки років жувати одну й ту саму «ідейну гумку» – якою б смачною вона не була.

По-друге,  Європейський Союз не виявився «обіцяною землею», як це видавалось з телевізійної картинки — бідність, несправедливість, корупція, проблеми існують і там. Прозріння у цьому питанні, без сумніву, стало для багатьох новиною.

По-третє, ЄС наразі демонструє власну неспроможність у багатьох сферах – зокрема, і у питаннях свого розширення. Тим паче, якщо мова іде про таку велику країну, як наша. Це красномовно продемонструвала нещодавня ситуація з не-укладанням договору про асоціацію з Євросоюзом.

У сумі все це призвело до того, що Європейський Союз, а з ним і євроінтеграція, все менше видаються «світлим майбутнім» для широкого кола громадян України – а отже, перестають бути дієвим способом виправдовування власної владної некомпетентності українського політичного класу вже зараз. Символічна картина світу перших двадцяти років незалежної України змінюється – а чинна українська влада разом з опозицією все ще повторює євромантри, які втратили свою гіпнотичну силу.

Олексій Якубін, кандидат політичних наук, керівник дослідницьких програм аналітичного центру «Universitas»