Лі

Навколо вітер свище,
і в небі хмари злі…
Сидить на пожарищі
маленький хлопчик Лі.

Японці вбили тата,
спалили все село.
Людей від кулі ката
багато полягло.

Далеко десь од станцій,
з зірками на чолі,
живуть в горах повстанці, —
й до них зібрався Лі,

щоб відплатить за тата,
за себе і за всіх,
хто ще ярмо прокляте
не скинув з пліч своïх.

І він пішов полями,
де шум холодних трав,
і місяць білі плями
йому під ноги слав.

Минав далекі хижі,
де стрілянини жах,
і од японців хижих
ховався у ярках.

Од мороку німого
пливли тривоги й сни.
Світили Лі дорогу
лиш зорі з вишини.

Й далеко там од станцій,
де гори й вітру спів,
братів своïх, повстанців,
маленький Лі зустрів.

Вони зорю червону
несли усій землі
і до свого загону
взяли малого Лі.

І Лі співає дзвінко,
і йде, як всі, вперед.
Японська карабінка
і з зіркою кашкет.

Як зорі, грають очі,
бійцем зростає Лі
в своïй сім`ï робочій
з шахтьорів і кулі.

І знають хай бандити,
що в золоті й шовках:
уже стає над світом
червоний праці стяг.

І хай запам`ятають
ворожі зграï злі:
маленькі Лі зростають
в великих, грізних Лі!

1934 р.