Сестрі

Залізна стежка для залізних 
                                      коней –
Простягся шлях кудись
                                    у далечінь.
І з нескінченним стукотом
                                         вагони
Вогнем у вікнах блимають вночі.
І ходиш ти між рейок кроком
                                        звичним,
Комусь накази кидаєш в пітьмі.
І там, і тут в проміннях
                               електричних
Червона кепка – і дівочий сміх.
А потім ранок – синню під очима,
Глибокий сон без привидів
                                           і снів...
Пливуть і тануть, пролітають
                                              мимо
Зелені і червонії вогні...
І, може, сум полине на хвилинку
Й полинний трунок в серці
                                          розіллє,
Тому що й ти – така ж, звичайно,
                                           жінка,
А сил нема подумать про «своє»...
Немає сил... І знов біжать
                                         вагони,
І знов сама – на станції 
                                      вночі...
Залізним шляхом на залізних 
                                          конях
Летить твій вік в сталеву
                                       далечінь.

1927 р.