Я порву ті вінки, що сплітались в добу лихоліття

Я порву ті вінки, що сплітались в добу лихоліття, 
розтопчу, розмету їх у попіл, у порох, у сміття. 

Замість них я розсиплю пісень злотосонячні хвилі, 
як ті птахи меткі, як ті птахи меткі-легкокрилі; 

оточу їх сріблом, загартую могутністю криці, 
дам їм крила вітрів і натхну їх вогнем блискавиці, 

і пущу. Хай летять мої думи — пісні-метеори — 
не в палаци гучні, не в безмежні блакитні простори, 

а в хатину людську, де в кутках оселилися злидні. 
Мої співи прості і робочому серцеві рідні. 

І засяють вони, як ті зорі у небі глибокім, — 
і не буде тоді робітник-селянин одиноким. 

1919 р.