Реабілітація Т.Г.Шевченка

Людських досягнень
вище,
з оздоблених
свинарнями
хуторів,
з приміщень,
устаткованих м’якою меблею,
Пре
каша гречана
з міщанських голів
з одвислими салом ребрами...

З уквітчаних
бездарністю «Просвіт»,
з культури,
що заплуталась в рушниках,
вийшов Ваш,
Тарасе Григоровичу,
плаксивий портрет
у широкий світ
на сміх і на жах!..

Аматори
вишиваних сорочок
і картопляного лушпиння
дуже просто
і дуже сумлінно
засоплили
Вашу постать.

Трохи
не з лямпадкою аж!
Хіба
Ви
геніяльний поет?
Ви – ікона
в накрохмалених рушниках!
Або
з власного твору
персонаж.

Заслинений,
заплаканий
дідуган,
у вишиваній краватці,
у шапці сивій,
з матнею в штанях,
в чоботях,
помащених дьогтем,
пліснею
смердить
од Вас,
що можна
здохнуть!..

А хіба
Ви
такий,
Тарасе Григоровичу?
Огидно
Вам,
мабуть,
і в землі!..

І тепер
од хуторянської
трьохпільної корости
хочу
очистити
постать.

Европеєць
з ніг до голови,
улюбленець
ґранд-дам
і панночок –
Ви
часто нехтували
аристократичних пристойностей
відплатою
і на Хрещатику
розмовляли
з дівчатами.

Дотепний богемець,
передовик,
член
товариства «Мочиморд» –
Ви тепер
були б опудалом,
як і ми,
для всіх
просвітянських орд!..

Осяяно
і схвильовано
схилилися
Ви
перед
першою машиною,
перед
надлюдським
напруженням
двигуна.
Вітер шумів
Вам
Україною,
в очах мерехтіли
майбутнього чудеса.

Вашої думки
Вибуховий
Матеріял
Перетворявся
в в гримучі слова,
що таврували
царських
льокаїв
посіпак
і самого царя.

Халуйства
і яничарства
вусатого міщанина
не любить
Ваша
і моя
Україна!..

Стою кирпатий
і мужній,
як Ви,
спиною спершись
на Вас
і на історію,
і проти
іконописців
і дурнів
глушно
скеровую
свою ораторію.

1931 р.