Престол та ігри

Правда ж, ви не будете сперечатися, що наша політика – це саме та сфера, в контенті якої превалюють ідіоти, злодії та всеможливі негідники? Навіть, якби її вершили цілком позитивні, білі і пухнасті персони, привід охарактеризувати таких «няшок» обсценною лексикою завжди знайшовся б. От тільки політики добре захищені –  голими руками, як і голими словами їх не візьмеш. Зазвичай, не візьмеш. За винятком окремих випадків.

Чи цікаво адептам майдану, чому звинувачення проти «тирана і злодія» досі не доведені у жодному суді – ані в гаазькому, ані у вітчизняному, одвічно залежному від чинної влади? Не доведені,  і край. Це аж ніяк не означає, що колишній український президент святий. Просто з доказами його причетності до вбивств на майдані – проблемка. А презумпції невинуватості у світовому праві, як на зло, ще ніхто не відмінив. Чому очільники протестів не наважилися провести референдум про недовіру нелюбому «Баті», бодай після розв’язки лютневих протистоянь? Загадка прозора: боялися програти – адже на їхньому тлі навіть він виглядає виграшно. Уявляєте, чим для них міг обернутися програш? Та й, взагалі, слід дивитися на ситуацію з іншої точки зору: коли цапа-відбувайла скидають у прірву, не прийнято перейматися юриспруденцією.

«Люди, вірячи, що новий правитель виявиться кращим, –  підморгує нам Ніколло Макіавеллі –  охоче повстають проти старого, та невдовзі вони на досвіді переконуються, що обманулися. Адже новий правитель завжди виявляється гіршим». Ущербність того, хто «сходить на престол» в результаті повстання, не обов’язково визначається особливостями його натури. Усе фатальніше.  Переворот – велике порушення правил. Запускаючи механізм деструкції, мусите розуміти, що він працюватиме і проти вас . Якщо стався переворот №1, немає підстав не статися переворотам № 2,№ 3,№ 4… Руїна, Безчасся –  доля сувора до самозванців. Доля сувора до народів, які дозволили їм верховодити собою.

Втрата Криму і громадянська війна на Сході – карма України за безглуздий «Майдан».

Чи випадає нелегітимному урядові судити уряди собі подібні? Кого належно назвати більшим злочинцем – сторону А, що в силовий спосіб захопила владу в державі, чи сторону Б, що зажадала від’єднання свого регіону від держави, владу у якій захопили її ідеологічні противники? Невже Галичина не запалилася би сепаратистською ідеєю, якби Київ, а з ним і «гетьманська булава», опинилися в руках новоросіян?

Можете не відповідати. Як воно там у Пастернака: «Тишина – ты лучшее, что я слышал».

Роман Скиба