Відтінки мети

Дійсність, яка належить істотам у шоломах і масках, соцмережі , що належать чорним квадратикам – епоха людей без облич. Епоха плакальників і плакальниць, які щедро роздають вбицям-жертвам геройські почесті, і дорікають кожному, хто чомусь не плаче з ними в унісон. Завдяки їм безглуздя набуває урочистості, і жертв стає ще більше.

Непотрібне зло, сплеск колективної свідомості на маніпулятивній основі – це «Євромайдан», дитинко! Пригадуєш як сміялися креативні дотепники: «вибачайте за тимчасові незручності – ремонтуємо країну!». Різниця між поняттями «ремонт» і «руйнація» ще досі їм не відкрилася. Коли хтось нав’язливо повторює, що не хоче жити «по понятіям», можна легко здогадатися – він збирається жити «по бєзпрєдєлу». Нам з тобою не треба було видивлятися у кавовій гущі формат «дивного нового світу», омріяного тими, кого надихали щогодинні хорові гімноспіви і дратували фейсбучні «котики», адже його передбачуваність зашкалювала. Епоха швондерів і шарикових – кому як не їм почувати себе головними на цьому святі життя та смерті.

Мета? Навіщо вона їм здалася? Декларативні штампи цілком здатні її замінити. «Боротьба з корупцією», «европейська економіка», «справедливі суди», «чесна і толерантна міліція»,«чисті вулиці». З аналогічним успіхом можна було підняти гасло: «За перемогу Царства Божого в Україні!».

Подруга, – вже колишня, – в контексті дискусії жваво запевняла мене, що без рятівного майдану (!) «свободу слова» спіткав би гаплик. А закінчила обуреним коментом: «Скибо, припини – ти неправильно впливаєш на громадську думку!».

«І безвізовий режим» – додавав знайомий, відповідаючи на питання про мету майдану. «Але ж його вам ніхто не пропонував». «Ну… в перспективі». «То ви робили це все, щоб колись, у невизначеному майбутньому, зекономити 30 евро на візі?». «Чому 30? Якщо через агенцію, то виходить дорожче»…

Оппа. Дякую тобі, Євросоюзе, що показуєш язика моїм співвітчизникам. Допоможи їм усвідомити цілющу, нехай і запізнілу, правду: блага, які манною небесною мали би посипатися на Україну у випадку подружнього злиття з тобою – міф. Необхідність падати на хвіст тому чи іншому союзові заради виживання – також міф. Передусім, «євроінтеграція» – це примноження дурних заборон і обмежень. До речі, торкаючись міфів – першим, хто запровадив на підконтрольній території евростандарти був розбійник Прокруст. Останнє – майже жарт.

Чого там іще прагнули непримиренні адепти майдану? «Люстрації»? Не обділимо увагою і її. Власне, йдеться про репресії без суду і слідства, про спробу прогнати з пісочниці всіх «поганих» , аби звільнити її для «хороших» – тобто, для своїх. Однак, по-перше, поділити людей за чинниками хорошості й поганості неможливо – принаймні, ті критерії, якими при поділі схильні керуватися наші новоявлені вершителі доль, точно для такого завдання не годяться. По-друге, люстраторська місія сама по собі (як би це м’якше висловитися) не надто почесна, і з хорошістю несумісна. Значно серйозніші шанси виглядати хорошими мають ті, хто буде люструвати люстраторів. А вони ж будуть це робити.

Ні, безперечно, не варто сподіватися, що ця повторна процедура зробить когось щасливішим. Зате вона поставить усе на свої місця і надовго відіб’є в суспільства охоту бавитися в подібні ігри.

А зараз – сюрприз. Доки я дописував цю статтю, ненароком збагнув, що я знаю, знаю справжню мету прихильників «майдану». Адже, фактично, вони боролися за право у будь-якій непевній ситуації гордовито сказати: «Ні, ми стояли не за це!»…

Роман Скиба