Сегодня будет ска-концерт. Мы там, конечно, будем

Передаю вітання всім, хто був поряд 6 років тому, і тим, хто поряд зараз

Аж на 22 році існування російський ска-панк гурт «Distemper» дав перший концерт у Києві. І подія ця мала певний епічний зміст для не просто шанувальників ска-панку, а тих, для кого «панк це більше ніж музика».

Музичні здобутки гурту очевидні. Проіснувати 22 роки в пострадянських умовах, при цьому не вдаючись у відверту комерцію — це зовсім не мало. Першими принести у російськомовну аудиторію ска-панк і грати його на справді світовому рівні — ще більше. Хлопцям з Москви це вдалося. І, судячи з гарячого концерту у Києві, зупинятися вони не збираються.

На «Distmper» рівнялися молоді команди. Саме вони (хоча не тільки вони) принесли у СНД моду на ска-панк. І зараз знайдеться не багато некомерційних команд, що грають музику такої якості і подачі.

Це справді інтернаціональна музика. Дітище афро-карибсько ска та не менш космополітичного панку лунає по всій планеті. Часто така музика стає носієм прогресивних ідей. Чимало відомих лівих гуртів грають у цьому стилі. А творчість «Distemper» виявилася вкрай прогресивною і доступною широким масам.

З їх музикою у мене пов’язані підліткові хвилювання — друзі, дівчата, успіхи і невдачі. Все це відбувалося під «Distemper» у навушниках. Проте, не менш важливими є саме конотації, пов’язані з цією музикою. Адже вона у великій мірі субкультурна – а отже і пов’язана з субкультурним антифашизмом, що з’явився в Україні лише 6-7 років тому.

Я добре пам’ятаю, як один лисий хлопчина у бомбері дав мені послухати «Distemper» – ще на CD. Це була музика для і про тих, ким були ці лисі хлопці. Там співалося про «Dr.Marteens» і «Ray-Ban», а діти вулиць дізнавалися звідти про субкультуру – на той час дуже прогресивну.

Драйв і веселощі перемішувалися з серйозними темами. До того ж, у часи тотальної толерантності до наці у навколопанківському середовищі, це був свого роду нонкомформізм. «Distemper співали»: «нет расизма — нет проблем», — хоча вже було зрозуміло, що проблеми дещо глибші. Але заявити про таке у ті часи було Вчинком.

Зараз я можу сказати зі сцени на панк-концерті, що не буду тиснути руку бандиту-нацисту – і зал буде аплодувати. Тоді ж все було зовсім не так. Гурт «Distemper» часом зазнавав нападів під час турне. Перша спроба влаштувати їх концерт у Києві також провалилася через те, що організатори вирішили не ризикувати.

Ситуація змінювалася поступово, і не так легко, як хотілося. Кожен клаптик публічного простору (тоді ще лише на субкультурних теренах) необхідно було здобувати з боєм. У більшості випадків – з боєм цілком реальним. Але кулаки набивалися і метафорично.

Так чи інакше, наразі ця субкультура звільнена від ультраправих тусовщиків. На панк-концерти можна ходити аби гарно провести час, аби поспілкуватися з людьми, та навіть аби вчинити деяку політичну дію. Політична дія субкультурної молоді більше не обмежена стінами дешевих клубів і реп.точок. Ця молодь діє на вулицях, в університетах, на робочих місцях, у міських і громадських ком’юніті. Вони — спадкоємці тих, хто колись боровся, слухаючи музику «Distemper» у плеєрі.

Втомлені, але задоволені після дебюту у Києві, я і стара подруга спитали один в одного: «Ну як?».

 – «Як у дитинстві!».