Коала і капуста

«Владимир Владимирович обещал предоставить обнимавшему его коале российское гражданство», «Коала дала интервью: «Я была молода, мне очень нужны были деньги...», «Сложилось ложное впечатление, что Владимир Путин на саммите G20 провел встречу только с коалой. Это не так. Были еще два кенгуру», «Коала, которую обнимал Путин, получила квартиру в Мордовии и звание застуженного артиста Чечни»… плюс величезна кількість фотожаб. І так до безкінечності. Дурної безкінечності.

Смішно? Лайк-репост? Путін і коала – ось підсумки саміту великої двадцятки для «політично свідомого українця». А там був ще танок австралійських аборигенів задля розваги високих гостей і щоб показати місцевий колорит, так що інтелектуали могли б говорити про постколоніальний дискурс.

Я люблю відверто топорний очевидний гумор, який з точки зору гарного смаку потрапляє в зону bad taste. Таким гумором не жартують креакли та ті, хто навіру читає постмодерних філософів, цей гумор ненавидять феміністки та ЛГБТ-активісти. Такий жарт відверто сексистський, грубий і «чорний», він не припудрений і не припорошений толерантністю, це не вивірений тонкий інтелектуальний гумор з закарлючками гіпертекстуальних посилань, це не жарт, який піджавши хвоста боїться, що його звинуватять в нетолерантності до якоїсь групи. Це жарт, який звертається до всієї структури, це жарт, який не грайливо еротично привідкриває завіси «м’якого демократичного» суспільства – ні, він зриває з нього тиражовану ванільну масмаркетну одежу, стягає еластичні труси з утяжкою і показує його зморшки та старечі пролежні.

З такого жарту ми сміємось переривистим живим раблезіанським сміхом, це і є той гумор, про казав Бахтін. Цей сміх звернений на саме суспільство, а не на якусь окрему його групу, це афективний сміх, це сміх-саморефлексія. Цей новий середньовічний сміх працює не в межах встановленого суспільного порядку, він дивиться на нього дещо згори, без купюр жорстоко висміюючи найбільш очевидні його недолугості. Цей народний амбівалентний сміх знаходиться десь на початку становлення нового світу, в який входить і той, хто сміється.

Страшно не те, що коала на руках у Путіна – це смішно. Питання не в коалі, і не в Путіні. Питання навіть не в тому, чи дійсно в ситуації політичного сміху стираються фігури політичної влади. Проблема в тому, що ми потрапили в ситуацію все більш наростаючої редукції політичного до смішного. Момент ще в тому, що часто ми і не помічаємо, наскільки добре і повно споживається політика в умовах суспільства спектаклю Гі Дебора. Через політичний гумор можна так просто управляти і каналізувати в потрібному напрямку суспільну думку. Чи не бачите ви  легко іронії в тому, що хорошим тоном для українських політиків вище середньої ланки вважається ходити на «Вечерний квартал», де народжується акме політичного гумору по-українськи.

Я кажу не про вміння працювати на різних рівнях і в різних площинах реальності, в яких політичний гег і схоплювання процесів геополітики складають одну цілісну картинку, на яку просто можна дивитися, міняючи скельця в окулярах. Страшно те, що це політичне стає просто одним з акторів в театру абсурду нашого Уявного. Політичний суб’єкт зникає, знаходячись в мороці ілюзії того, що цей сміх свідчить про його силу. Владні фігури видаються м’якими і розхитаними, а сміх – це завжди тверде фалічне ствердження. Але влада – це далеко не лише її фігури, влада це ситуація, влада це відносини, в які включені всі учасники процесу.

Штучна несистемна розпорошена політизація суспільства, зведення політичного до смішного, постмодерна каша в голові, – і людина перетворюється на вареника, з яким можна робити все що завгодно, який думатиме, що ковтає він, в той час як він уже давно перетравлений.

«В чем сила, брат?». А вона, сила, з’являється коли гегелівське «остроумие» (український аналог «дотепність» видається дещо недоречним) стає типом мислення, який схоплює протиріччя і оперує ними. Тоді поняття, про яке жартують стає зовсім іншим, воно починає «світитися» і переходить в іншу якість. Сам жарт стає формою, яка дозволяє концентровано бачити процеси, але ці процеси не зводяться до пустого сміху, в найгіршій його можливості. Політичне не помирає, а навпаки народжується, воно не притрушується ні цукровою пудрою, ні чорним перцем. 

Діна Артеменко