Чи правильно в Україні рахують протести? (частина 1)

Завантажити повну версію тексту

Володимир Іщенко

Статистика протестів важлива не лише для задоволення наукового інтересу. Які проблеми найчастіше виводять людей на протест? Хто найчастіше бере участь у протестах? Проти кого спрямовані протестні дії? Як влада реагує на різні види протестів – репресіями, поступками чи ігноруванням? Які з тактик протесту виявляються більш успішними у конкретних обставинах? Наскільки радикалізоване суспільство не на словах, а на практиці? Це все непусті питання для активістів та політиків, що мають розуміння необхідності далекоглядної стратегії боротьби. Адже в такому разі важливо спиратися не лише на суб’єктивні оцінки, не лише на далекоглядні узагальнення з одиничних подій чи кампаній, що можуть бути хибними в інших місцях та за інших обставин, а на систематично зібрані дані. Крім того, статистика протестів, як і будь-яка інша статистика може отримувати безпосереднє політичне значення і слугувати аргументом у повідомленнях для широкої громадськості, дискусіях з опонентами та владою. Зокрема, кількість мирних зібрань в Україні отримала такий політичний вимір в контексті кампанії на захист свободи мирних зібрань, якій і на цій сесії Верховної Ради загрожує прийняття нового/старого законопроекту №0918 «Про порядок організації і проведення мирних заходів», який передбачає обов’язковий 2-денний термін сповіщення та вводить інші обмеження на мирні зібрання. У цій ситуації співставляючи кількість репресій (наприклад, судових заборон проводити акції) з кількістю протестів можна було б приблизно оцінити ступінь проблеми з дотриманням права на свободу зібрань та в яких областях Україна вона стоїть найбільш гостро.

Де ж можна дізнатися статистику про протести? Для підтвердження своїх аргументів завжди дуже непогано посилатися на щось офіційне, солідне, підтверджене Великою Круглою Печаткою державного органу. «Офіційна статистика» звучить дуже поважно, поки не починаєш з нею ретельно працювати і дізнаватися, як вона збирається. Спробуємо розібратися в доступній офіційній статистиці, яка могла б допомогти з аналізом протестів та/або мирних зібрань.

На сайті кампанії «За мирний протест!» зроблена важлива робота – зібрані наявні на даний момент найсвіжіші дані з доступної офіційної статистики: кількість «масових заходів» за інформацією Департаменту громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ за 2012 рік та кількість мітингів та демонстрацій проведених громадськими організаціями, поки що за 2011, за інформацією Державної служби статистики.

Почнемо зі статистики МВС. Як випливає з їх відповідей на інформаційні запити, фіксується кількість «масових заходів» – термін, «який використовується в органах внутрішніх справі і включає в себе заходи громадсько-політичного, релігійного, спортивного, культурно-видовищного характеру за участю значної кількості громадян, що проводяться з нагоди відзначення офіційних (державних), професійних, релігійних свят, пам’ятних дат, а також з ініціативи політичних партій, рухів, громадських об’єднань, релігійних конфесій, громад, окремих громадян, спортивних організацій, закладів культури». Це визначення означає, що «масовий захід» може означати як політичний протест, так і хресну ходу, футбольний матч, рок-концерт, вшанування пам’ятної дати і ще дуже багато дуже різного роду подій. При чому імовірність заборони або іншої репресії проти таких різних подій також дуже різна: для політичного протесту набагато більш імовірна, ніж для спортивного чи культурно-видовищного заходу. Це означає, зокрема, що некоректно рахувати співвідношення судових заборон та загальної кількості «масових заходів» і робити з цього висновки про ступінь дотримання права на мирні збори. Включення до розрахунків великої кількості заходів, щодо яких фактично не існує мотивів для заборони, суттєво занижує реальну ступінь проблеми з можливістю проведення опозиційних до правлячого класу протестів.

Поглянемо на кількість масових заходів у минулому році. Загалом МВС зафіксувало більше 235 тис. масових заходів 2012 р. Серед них більше 150 тис., тобто майже дві третини, це саме спортивні, релігійні, культурно-видовищні та малозрозумілі «інші» заходи. Ще 63 тис. складають політичні та майже 22 тис. соціально-економічні масові заходи (до речі, зовсім не згадані в основному визначенні «масового заходу»!). Питання виникають уже на цьому етапі: як саме визначається політичний, соціально-економічний, релігійний тощо «характер» масового заходу? Критерієм є характер події, характер організаторів, характер вимог? Чи може один і той самий захід рахуватися в двох і більше категоріях? Пікет організований політичною партією з соціально-економічними вимогами буде вважатися політичним чи соціально-економічним? А акція протесту профспілки з політичними вимогами? Концерт на підтримку кандидата в депутати парламенту культурно-видовищний чи політичний? На жаль, у відповіді на жоден запит чіткого визначення категорій масових заходів не надано. Підозри викликає й висока частка «інших» заходів. Загалом по Україні їх було близько 18% у минулому році, але в Черкаській області, наприклад, 54%, Чернігівській – 43%, у Харківській – 34%. Тобто в деяких областях від третини до більше половини масових заходів було неможливо віднести до жодної з основних категорій, що свідчить або про неадекватність класифікації масових заходів, або про відсутність чітких визначень та критеріїв розрізнення категорій, або про непослідовність їх застосування у різних областях.

Розглянемо окремо політичні масові заходи, очевидно, найбільш імовірні об’єкти репресій. Якщо кількість інших категорій масових заходів з року в рік відрізняється не більше ніж у два рази, то кількість політичних заходів може відрізнятися на більш, ніж у 20 разів: у 2011 році було зафіксовано 2,8 тис., а в 2012 – 63 тис. Найбільш імовірним поясненням таких різких коливань можуть бути вибори. І справді, у інший передвиборчий 2007 рік МВС нарахувало 46,5 тис. політичних масових заходів, а в 2008 знову набагато менше – 6,3 тис.

63 тис. політичних масових заходів за рік означає, що щодня всередньому мало відбуватися близько 173 політичних заходів по країні, що виглядає дуже великою кількістю. Висловлювалися припущення, що сюди записуються усі агітаційні намети та зустрічі з учасниками виборчих перегонів. Однак, під базове визначення масового заходу, наприклад, агітаційні намети підпадає хіба з великою натяжкою, адже визначення передбачає, що у масовому заході має брати участь «значна кількість громадян». Скільки насправді є «значна кількість» – тут відкривається широкий простір для інтерпретацій. У будь-якому разі, якщо передвиборна кампанія може збільшувати загальну кількість політичних заходів у 20 разів, така статистика є дуже поганим показником для протестної активності.

Але найбільше запитань викликає розподіл політичних масових заходів за областями. Найбільше заходів (як політичних, так і загалом) зафіксовано в АР Крим, причому розрив із майже всіма іншими областями перевищує два рази. Розрив із Хмельницькою областю, в якій проживає всього в півтора рази менше людей, ніж у Криму, тридцятикратний. Звісно, не варто припускати лінійну залежність між кількістю населення та кількістю масових заходів. Однак, з того, що ми знаємо про вуличну політику і про політику в Україні, зокрема, ми мали б очікувати найвищу кількість заходів у Києві. У столиці не тільки проживає більше людей, ніж у будь-якій окремо взятій області, крім Донецької та Дніпропетровської, а й зосереджені органи влади, посольства, центральні офіси багатьох приватних компаній та політичних партій. Крім того, і ресурси для протесту в столиці найбільші.  Однак, за кількістю політичних масових заходів Київ посередині списку – на 11-му місці. У Рівненській області, в якій проживає в 2,5 рази менше людей, ніж у столиці, число політичних масових заходів перевищує кількість київських майже в 5 разів. На Рівненщині або в Криму в минулому році відбувалася особливо насичена подіями передвиборча кампанія чи якесь інше масштабне політичне протистояння, про яке ми не знаємо?

Навіть більш неймовірний регіональний розподіл робить статистику соціально-економічних масових заходів у принципі непридатною для користування. МВС фіксує меншу кількість соціально-економічних заходів порівняно з політичними в усіх областях, крім Криму. Якщо ставитися до цієї статистики всерйоз, то слід робити висновок, що 86% (!!!) усіх соціально-економічних заходів в країні відбулися в нашій південній автономній республіці, ще 5% у Києві, а на решту України залишається мізерних 9%.

Дуже імовірна відсутність чітких візначень категорій масових заходів, а, відповідно, і неможливість їх послідовного застосування означає, що МВС навряд систематично фіксує одне й те саме явище в усіх областях. Поруч з тим фактом, що в одній купі опиняються і масові заходи явно непротестного характеру (і таких за даними МВС більшість), і тим, що політичні масові заходи фактично зводяться до подій передвиборчих кампаній принаймні в роки, у які проходили вибори в центральні органи державної влади, робить посилання на статистику масових заходів МВС дуже сумнівним в контексті аналізу ситуації з дотриманням права на мирні зібрання та аналізу вуличної протестної активності.

Чи кращим є альтернативне джерело офіційної статистики протестної активності – дані Державної служби статистики?

Далі буде 

Кількість масових заходів Україні у 2012 р. згідно з інформацією МВС

 …продовження

Опубліковано Всеукраїнською ініціативою «За мирний протест!»:

http://www.zmina.org.ua/2013/02/neyakisnyj-zakon-pro-protesty-mozhe-pohirshyty-stan-svobody-zibran-v-ukrajini/

Володимир Іщенко

кандидат  соціологічних наук, керівник проекту моніторингу протестів, репресій і поступок Центру дослідження суспільства, викладач кафедри соціології НаУКМА

Блог автора

Завантажити повну версію тексту

Моніторинг протестів, репресій і поступок проводиться Центром дослідження суспільства з кінця вересня 2009 року. Це унікальний проект з систематичного збору інформації про всі (незалежно від тематики та чисельності) протести, репресії та поступки у відповідь на протести, що відбуваються в реальному часі на всій території України на основі моніторингу більше 190 національних, обласних і активістських веб-медіа. Проект здійснюється за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Центр дослідження суспільства — незалежний некомерційний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. Серед основних напрямків роботи: вивчення суспільних рухів, освітньої та містобудівної політики, робітничого класу та проблем бідності. Експерти Центру — викладачі, аспіранти та випускники Національного університету «Києво-Могилянська академія».    

При використаннi матерiалiв сайту обов’язковим є посилання на Центр дослідження суспільства