Не фейком єдиним

Що буває, коли на Старий Новий рік збирається компанія друзів – щоб їсти кутю, пити вино і дивитися ранні трешеві фільми Пітера Джексона про зомбі? Часом народжуються геніальні жарти, які блискавично поширюються на розлогих просторах фейсбука: 

«14 січня у Деснянському РУГУ МВС України в м. Києві були зареєстровані трійнята Атовиця, Кіборг і Ватобор Нечипоруки. Мер Києва, Віталій Кличко став хрещеним батьком немовлят і пообіцяв родині пожиттєві проїзні на усі види муніципального транспорту».

Вже за першу добу свого існування цей закинутий нами у мережу гег зміцнів і зіп’явся на ноги: кількадесят репостів і чотири сторінки результатів, виданих гуглом на запит «в киеве были зарегистрированы тройняшки атовица, киборг и ватобор». Секрет успіху вундеркінда – не вітаміни, не мінерали, не електроліти і навіть не Растішка з підвищеним вмістом кальцію і вітаміну Д3. «А що ж тоді?», – запитаєш ти, наш дорогий читачу. Відповімо:

1) Прісний офіційний стиль написання, яким досконало оволоділа одна з авторок під час роботи на обласному радіо і телебаченні.

2) Відсутність смайлів. Загальний патерн життя в соцмережі за замовчанням піднесено-позитивний або трагічно стражденний, що виражається дужечками, повернутими вліво чи вправо. Все, що написано без смайлів можна сприймати як офіційну серйозну доксову правду.

Розглянемо фігурантів. А) мер Києва Віталій Кличко, який є фігурою правди, якою б абсурдною вона б не була. Б) муніципальний транспорт – болісний і надактуальний момент для киян і гостей столиці. В) родина Нечипоруків: батько – 32-річний менеджер з продажів опалювальних приладів, регулярно ходив в Майдан після роботи і у вихідні, де познайомився з 27-річною уродженкою міста Сміла, Черкаської області. Він розбирав бруківку, вона вимастила 2 тони масла на батони ВАТ Київхліб. Зустрілися поглядами. Полюбилися. Через два тижні обвінчалися. Г) діти з загубленою долею, малі Нечипоруки. А тут є важливий момент: користувачі, які розшерювали «новину», наперед співчували дітям з патріотичними новоязівськими іменами. Вочевидь, люди відчувають, що нова українська державність, яка стоїть на хребті з Майдану, крові і кістках українських військових і жителів Донбасу, зубожінні пенсіонерів, бюджетників та молодих людей, які складатимуть у коробочки біг-маки, замість того, щоб опановувати прикладну математику в університеті, не допоможе.

Насправді, немає нічого дивного в тому, що інтернет-користувачі з такою легкістю і охотою підхопили «новину». Гляньмо на те, яку інформацію ми надресировані вихоплювати з загального потоку. «Китаянка двічі відрізала пеніс своєму чоловікові», «Кохання на барикадах: на Майдані відгуляли революційне весілля», «У блиску страз та під георгієєвськими стрічками: як терористи весілля грали», «Микола Склярук покинув жінку заради тещі», – герої цих новин, це маленькі люди, такі ж як і ми, або ворог, якого можна обсміяти через його недолугість і тупість. Хто в здоровому глузді назве свою дитину Атовицею чи одружиться з некрасивою жінкою, вищою на дві голови? Дурного ворога легко перемогти. Серйозні новини ставлять пересічного читача в ситуацію неможливості вплинути на перебіг подій чи навіть пробувати компетентно про нього говорити.

Ми живемо в такій реальності, в якій абсурдна новина про Нечипоруків нормальна та можлива – адже сама реальність виглядає абсурдною, а ми приймаємо її такою і самі безкінечно множимо цю абсурдність. Чому нам настільки приємна реальність, в якій є нечипоруки? Тому що вони вигідно відтіняють нас. На їхньому фоні ти цілком можеш здаватися собі успішнішим, розумнішим, критичнішим, незаангажованішим, мати кращий смак. Нечипоруки – це точка відліку. І вже не важливо «а был ли мальчик?» –адже подія відбулась, в неї повірили, Нечипоруки стали реальними й зажили своїм життям.

Ти сидиш на кухні, їси бутерброд з маслом, запиваєш його солодким чаєм з Цейлону, а в цей момент у великому світі серйозні люди вирішують все без тебе. Більше того вони напевне знають що ти будеш купувати, що ти будеш читати, що ти будеш носити, про що ти будеш говорити за сімейним столом чи п’ятничними посиденьками з колегами – тому що вони вирішують і конструюють не тільки твою реальність, а й спосіб мислення, який ти пронесеш через все життя і будеш оберігати до останнього.

Шкода, що Анатолій Шарій не побачив нашу новину і не викрив її.

P.S. до речі, кіно, яке ми дивилися називається «Braindead», у перекладі з англійської «Мертві мозком».

Юлія Малькіна, Діна Артеменко

Також читайте:

Питер Михайленко. Военно-националистическая истерия

Егор Воронов. Бес гуманизма

Стивен Шенфилд. Майдан: демократия или национализм?

Оуэн Джонс. Антивоенный протесты и новая война в Ираке

Алекс Лантье. Украина: империалисты и интеллектуалы

Хуан Коул, Оуэн Джонс. Герой нашего времени 

Федерико Фуэнтес. Медиа-борьба за свободу слова

Андрэ Влчек. Смерть независимой журналистики

Майкл Паренти. Нобелевская премия мира за войну

Джордж Геллоуэй. Похоронный звон по империи