Пісня галицького злидаря

Простяглися поля,
як сірі полотна.
А з тих піль, тих нивок – 
що твоє?.. От шматок...
Дробиночка сотна. 

На оборі сів плач,
а розпука в хаті.
Був і хліб, був і мід,
а тепер – тільки слід!
Все взяли магнати.

В хаті жінка слаба,
та їм ані гадки.
Хоч візьми в руки ніж,
кусник серця відріж
і дай за податки.

А тут діти квилять,
як голодні круки.
Що ж я вам їсти дам,
як не їв три дні сам, – 
їжте мої руки...

Піду я в темний ліс,
там, де темні води...
Ой зародить наш дуб,
хоч сухий він, хоч труп,
небувалі плоди.

Ой зародить на нім
недоля проклята.
А повисне на нім
та на шнурі міцнім
труп вашого тата.

І сколихне шувар
вітер з мого поля.
І під небом мрячним
розснується, як дим,
чорна хлопська доля...

Ні, кати! Піду в світ,
піду на схід сонця.
Буду йти уночі,
як гукають сичі,
шукать оборонця.

І повернуся з ним
до рідної хати.
На панів, на катів
буде помста і гнів –
виб`є день розплати.

Підем всі в темний ліс,
там, де темні води.
Ой зародить наш дуб
хоч сухий він, хоч труп
небувалі плоди.

Ой зародить на нім
ще погань погана.
Буде сміх, буде грім,
як повисне на нім
труп пана, труп пана

Засміються поля
без дзвона, без дзвона.
Затанцює магнат,
як замає з палат
корогов червона.

1920 р