Робітниця Шура

Підписати останній папірець
в установі,
Позабути совбаришень і совбурів:
Мої вечори – на фабриці
сірниковій,
Моє кохання – білявій робітниці 
Шурі.

Потинятись під вікнами
непривітного дому;
Скоро гудок і друга зміна;
Вибіжить з брами ходою
знайомою
І трохи стримано, та привітно
зустріне.
Рученята спрацьовані невимовно 
пестівливо
Обів`ють мою похилу шию
– Значить їдеш? Залишаєш
Київ? –
І здається розлука такою
неможливою.

Новини розпитає, про хліб,
продподаток;
Потім - про своє розкаже:
– Знаєш, обрали мене делегатом,
А завтра – збори 
на трикотажній.

І так солодко,
солодко до сльоз
Ще глибше тебе кохати:
І за те, що в тебе туберкульоз,
І за те, що чужа тобі мати.

І за те, що в Червоній гвардії
Ти мені перев`язувала рани,
І за те, що в гетьманській "варті"
Разом з нами тебе карано.

І за те, що в кратері революції
Ти горіла-згоріла безскаржно.
– Шуро, ще довго в самотній
розлуці
Буде маритись сірникової
фабрики марево.

1921 р.