Г. Л.Г. Л.
Г. Л.

Г. Л.


Павло Вольвач
Вириваючись з схрону підсліпуватих кімнат, як з пожовклих газет комсомольці рвались «на БАМи»

Г. Л.

Було таки безпритульно. В паузах поміж снів
щось підвивала доля, неголосно і спроволока.
Так, принаймні, здавалося, та ковзнув по мені
промінь карого гуляйпільського ока.

Я вчепився в нього, як чіпляються за канат,
слова окраєць затиснувши між зубами,
вириваючись з схрону підсліпуватих кімнат,
як з пожовклих газет комсомольці рвались «на БАМи».

І дрібничка якась перетворюється на звук,
набуває сенсу щоденний хаос:
сіра цегла облич, сніг, печаль. Кармелюк —
все, чим дихалось і видихалось.

Перехняблена вітром, поміж мільйона назв,
«Гуляйполе» таки найкраща, та ще, може,
                                                                «Монтевідео».
І я тепер бачу гору — хай вона й не про нас,
Хай страшна й недосяжна, але туди ми ідемо.

2002 р.


Підтримка
  • BTC: bc1qu5fqdlu8zdxwwm3vpg35wqgw28wlqpl2ltcvnh
  • BCH: qp87gcztla4lpzq6p2nlxhu56wwgjsyl3y7euzzjvf
  • BTG: btg1qgeq82g7efnmawckajx7xr5wgdmnagn3j4gjv7x
  • ETH: 0xe51FF8F0D4d23022AE8e888b8d9B1213846ecaC0
  • LTC: ltc1q3vrqe8tyzcckgc2hwuq43f29488vngvrejq4dq
2011-2018 © - ЛІВА інтернет-журнал