Чорна душа Сталіна

Серед нас існують люди, що ставлять чорні аватарки. Мені здається, що ця масова пошесть має таку ж природу, як і публікування некрологів Стіва Джобса, Емі Вайнхауз та інших «віпів».

Але є невеликі відхилення: люди з чорними аватарками люто шаленіють, коли ти лишень питаєшь, навіщо це – і, головне, доколє?

«Як? Провокатор! Ти не любиш Україну! Комуняка! Зрадник Євромайдану!».

Чорноаватарочники лайкають одне одному похмурі чотирикутники. Лаконічна чорна ава, чорний квадрат з жовто-блакитною стрічкою, чорний квадрат з маленьким лого анархії... є з чого вибрати – як бидлу, так і небидлу.

Втім, усі вони потрапили до чорної пастки у сталінському стилі. Пригадуєте оту міську легенду? Коли проходили з'їзди компартії, на яких виступав товариш Сталін, то кожне його слово мало супроводжуватись кількагодинними оваціями. Тих, хто переставав аплодувати першими, швидко вичисляло НКВД. Потім вони зникали. І їх розстрілював особисто товариш Сталін. Мільярдами.

Тому люди стояли і аплодували, поки долоні не відвалювалися, а вони продолжали аплодувати культями, розбризкуючи довкола себе криваві цівки...

Здається мені, якщо вже ти повішав чорну аватарку, то носи її до кінця життя. Бо як тільки ти її зміниш, це автоматично означає, що ти вже не у жалобі. Більше того, ти блюзнірськи знущаєшся над Євромайданом, зрадив Батьківщину, не любиш Україну, не хочеш жити в нормальній країні.

Того, хто перший змінить чорний квадрат на щось життєрадісне, життєствердне і прогресивне, решта чорноавочників вистежать і прилюдно, з криками «Ганьба!» обіллють зеленкою. Або вб'ють. Або розфрендять. Або забанять.

Зрештою, має лишитися лише один чорноавочник. Він стане предметом мистецтва, і його будуть виставляти в якості експоната у Луврі. А ще він заснує благодійний фонд і за прикладом Горбачова стане символом демократури та прав людини, буде красиво тусуватися з європейськими політиками – тими хлопцями, що на велосипедах на роботу їздять.

Хоча я, звісно, можу і помилятися. А секта імені Малевича повторить героїчну путь християнства, втопивши у крові всіх противників супрематизму.

А ще сьогодні день пам'яті праведного Фафуїла, якщо Вікіпедія не бреше. Спочивай із миром, праведний Фафуїл, ми завжди будемо тебе пам'ятати. Ти зробив людство трішечки добрішим і кращим.

Хто пам'ятає праведного мученика Фафуїла – ставте чорні аватарки.

Сергій Одарич

Читайте по темі:

Андрей Манчук. Стив Джобс. Последняя надежда

Андрій Мовчан. Жінки на службі реакції

Павло Аннєнков. Невежество никому не помогло

Славой Жижек. О ложном чувстве безотлагательности

Пер Леандер. Боролся ли он за демократию?

Девід Рей. Пустые обещания для Украины

Алек Лун. Национализм - ядро "Евромайдана"

Светлана Циберганова. Не моя война

Георгій Ерман. Сумерки украинского Средневековья

Сергій Мовчан. Культурні хроніки

Ульрих Рипперт. Украина: ожесточенная схватка олигархов