Сутінки богів

Нишкнуть патриції.
Виє на Рим вовчиця.
Шкіра нам – криця.
Нас легіонів тридцять.
Маршем, рядами,
При калашах, базуках, — 
Дробом там-таму 
Кроки ввіряєм бруку.
Згідно з кометами 
Вістим добу Вендетти – 
П’яних з багнетами 
Ви нас без слів збагнете. 
Дикі й запеклі,
Нині ми всюдисущі!
Наші у пеклі,
Наші у Райській пущі.
Спалимо жертви – 
Слава старим звичАям! – 
Враже наш мертвий,
Ось ми й тебе прощаєм!..
Рушим по скелях,
До висоти голодні,
Виплеснем келих 
В пащу святій безодні…
Вічності Страже, 
Правда ж, – Ти нам не ворог?
Вийде і скаже: 
«Не вас виглядав я в горах…»

Роман Скиба

2007 р.