Чому нам так довго брехали?

Цікаво, про що думала та більша частина українців, які останні півроку в один голос кричали про «терористів» та «сепаратистів» на Донбасі, спостерігаючи за чергами на виборчих дільницях в Донецьку та Луганську? Як на мене, ці фотографії з Донбасу дуже показові. Сам факт приходу людей на дільниці – це демонстрація думки й позиції жителів Сходу.

Вісім довгих місяців нам розказували і про агресію Росії, і про путінських агентів-терористів, і про бідних луганчан та донеччан, яких ці «путіністи» тероризують. А що ми бачимо? Тими, кого називають «терористами-сепаратистами», виявляється, є весь великий Донбас. І замість того щоб з людьми по-людськи поговорити, щоб намагатись співіснувати з ними в мирі, щоб спробувати піти назустріч справедливо (!) протестуючим громадянам, українська влада починає з ними затяжну війну.

Ви розумієте, який це абсурд – вісім місяців вбивати власних співгромадян фактично тільки за те, що вони проти людей, які прийшли до влади без їх на це згоди? І при цьому розказувати решті України, ніби вся вина лежить виключно на Путіні, і що це не протест місцевого населення, а агресія сусідньої держави. Ви уявляєте, якими безмозкими неадекватами в очах жителів сходу і тієї мізерної кількості інших українців, які не повелися на цей новий псевдопатріотичний (а фактично антидержавний) тренд, виглядають Президент, Кабінет міністрів, «парламентарії», передові ЗМІ та диванні патріоти?

Боже мій, це ж очевидні речі. Кожній нормальній і елементарно розвиненій людині зрозуміло – війною розкол в державі не лікується. Війна – це засіб тимчасової дії. Вона лише може приглушити те, що колись обов'язково дасть нові ускладнення. Цілком зрозумілою була й інша очевидна річ – змін, що стались у лютому 2014 року, жителі сходу і півдня України не приймуть. Тобто, вже тоді можна й потрібно було чекати протесту. Це елементарно як 2х2. Навіть я, людина, яка, можливо, не надто вдається до аналізу і вивчення деталей, ще 22 лютого припускав, що все буде саме так.

Інший приклад – добре пам'ятаю, як на круглому столі 17 травня один з виступаючих представників луганського депутатства, який критикував Авакова за вживання та поширення слова «колоради», слушно попереджав: «Сегодня еще можно остановиться. Завтра вы конфедерацией не отделаетесь...».

Кожна адекватна людина могла спрогнозувати теперішній стан справ. Неможливо було передбачити одне – дії нової влади. В страшному сні не могло наснитись те пекло, яким прореагував Київ на (повторюю) закономірний протест Донецька та Луганська.

Людям, які називають себе патріотами України, та які бачили фото з чергами до виборчих дільниць на Донбасі, за всіма законами логіки слід було б задати собі два (всього два) питання:

1. Чому нам брехали про терористів і мовчали про 6 мільйонів незгідних українців?
2. Чому реакцією влади стала війна і вбивства?

З першим питанням зрозуміло: коли брехати вигідно, коли брехати є для кого, і коли є впевненість, що в брехню повірять – гріх не збрехати. А коли шукатимемо відповідь на друге питання, знову ж таки, за логікою, можна зробити два умовиводи: або наша влада – це купка некомпетентних і тупих неадекватів, котрі, здобувши цю саму владу на крові, перед новою кров'ю не зупиняться; або українська «політична еліта» – декоративний елемент, повністю підконтрольний невідомому «хазяїну». Третього варіанту не дано.

Втім, і перший, і другий умовиводи не на користь владі. Вони означають, що справжнім патріотам слідувало б як мінімум обурюватись її діями. Але я впевнений, цього не буде. Не в цій Україні. Не сьогодні. Україна 2014 – країна поза логікою.

Проаналізувавши ситуацію, можна легко дійти єдиного висновку – якщо країна розвалюється, то це виключна заслуга Києва, а не Донецька і Луганська. Хто ці люди у владі, і куди вони нас приведуть – величезне питання.

Юрій Роман

Читати по темі:

Юлія Малькіна Іменем любові, здавайтесь!

Андрій Мовчан Війна за карту

Евгений Селяков Сатанинский план Путина

Роман Скиба Коте і мир

Катерина Рускевич Риторика ненависти

Роман Подолян Главная проблема

Георгий Веселый Торжество невежества