Чому гинуть «герої»?

Днями на фронті загинув ще один земляк-тернополянин.

Чи бачили ви, як зустрічають на Західній Україні загиблих вояків? На колінах їх зустрічають.

Зустріли на колінах – а потім пішли своєю дорогою. Це дуже по-українськи. Хіба хтось згадує тепер про долю калік, або вбитих на Майдані та на війні? А може, хтось шукає винних у їхній загибелі? Втім, не забувають плюнути в обличчя кожному, хто нібито намагається «спаплюжити» такими незручними питаннями пам'ять про «Небесну сотню».

Я знав одного хлопчину з світлими очима та довірливим поглядом. Його вбили на Інститутській. Але у нас в Тернополі жоден з тих, хто кричав «На Майдан, На Майдан!» не посилав своїх дітей на загибель, а розпоряджався життями чужих дітей. Коли били студентів, вони кричали «Хай студенти будують майбутнє!», «Нехай стоять!», «Вони ведуть боротьбу!», але водночас їхні діти завжди сиділи біля телевізора і безпечно спостерігали за подіями з блакитних екранів.

Коли розстрілювали дітей, вони теж кричали «Треба боротись!», а через деякий бурмотали собі під ніс: «А може не треба було довіряти революцію студентам?...» – і мерщій додому, до любих новин. Жодна матір, до якої повернулась покалічена дитина не признається, що посилала його на Майдан. «Вони самі».

Отже, в зоні АТО загинув тернополянин. Я його знав.

Ні, він не був невхадою. Він працював! Він платив за освіту!

Призвали. Поїхав нібито на «стрільби». Відвезли в Донецьку область. Хлопчина був молодший за мене, але з тих, з якими я залюбки спілкувався і знаходив спільні теми – комп'ютери, машини, робота. Тепер його вбили в зоні АТО.

Ви бачили як зустрічають на Західній Україні загиблих героїв? На колінах.

Я шукав інформацію в інтернеті, бо ж про такі випадки в Тернополі прийнято з почестями повідомляти. Зустрічі з квітами на телекамери, діти... Але не знайшов нічого. Жодне тернопільське видання, яке кожного дня кидає десяток повідомлень про АТО, збір коштів, гречки, одягу, валюти, або ще чогось, так про це і не написало. Зате про борщики для бійців – хоч кожного дня.

І вбила ж його не російська армія, а брехня кожного, помножена на десятки чуток. Починаючи від розповідей про «бідних студентів», яких сама ж опозиція кинула під «Беркут».

В мене в друзях є дуже багато тернопільських журналістів. З-під лоба тихим поглядом питаю: «Чому?». Чому гинуть «герої»?

Але ж всі промовчать.

Андрій Любецький

Читать по теме:

Андрей Манчук Украинская трагедия

Юрій Роман Чому нам так довго брехали?

Андрій Мовчан Війна за карту

Егор Воронов Отступать дальше некуда

Евгений Селяков Диагноз гражданской войны

Андрей Манчук Артилерист

Юлія Малькіна Іменем любові, здавайтесь!

Роман Скиба Вид на руїну

Андрій Мовчан Бійтесь своїх бажань

Егор Воронов Донбасс. Хроники перемирия

Андрей Манчук Батальоны смерти