Привіт Аватарам!

Кожна революція робить пропагандистський акцент на тому, що її підтримують «прогресивні» сили – без участі студентства та інтелігенції у соціального заворушення мало шансів розгорнутися до серйозних масштабів. Хто ж як не публічні персони, хто ж як не «моральні авторитети» викличе людей на вулиці і пошле їх під кулі? Коли політикани (вповноважені чи кухонні) обзивають інтелігенцію «гнилою», це, як правило, свідчить про її духовну вищість. Коли згадані мудрагелі величають інтелігенцію «прогрессивною», є підстави бути певним, що вона гнила, аж хробачлива.

З початком апокаліпсису в Україні тутешня інтелігенція «спрогресувала» до апогею. Наші митці й журналісти, як видно, без особливих вагань прийняли запропоновані їм ролі. «С кем вы, мастера культуры?» -запитує голосом російського радянського прозаїка молох української революції перед тим, як перетворитися на молоха реакції. А, перетворившись, клацає жовто-блакитними зубами і застерігає голосом російського радянського поета: «Кто не с нами – тот против нас». Коли я був школярем , то досить скептично ставився до словесних поєднань на кшталт «письменник-антифашист», за моєї студентської бутності популярним став дуплет «письменник-дисидент», і він мене теж насторожував. Ну, зрозуміло, зараз можу себе тільки похвалити за тямущість. «Дисиденти» та «антифашисти» - то зовсім з інакшого виміру, ніж «письменники». Але, виходячи з власного досвіду, здогадуюся, що ті, чию професійну приналежність вдячні нащадки доповнюють шанобливими штампами, переважно ніякою політичною активністю не страждали. Вони просто насмілювалися залишатися собою, відкидаючи вимоги суспільних трендів.Так, друже Орвел: «У часи всезагальної брехні говорити правду – це екстремізм». І необов’язково твоя правда має бути войовничою чи епатажною.

Середовище зомбі-істоток не зачислить тебе до категорії «інакомислячих» лише за умови, що ти сам є зомбі-істоткою, або ж дуже вміло під неї маскуєшся… І все ж, мабуть, багато «бійців літературного фронту» щиро б тішилися, якби їхня участь у майданних дійствах, дозволила їм користуватися певним поважним статусом. Заворожені оваціями колективно свідомого натовпу, вони навіть не зауважили закономірного і цілком передбачуваного переходу «революційності» у «реакційність». Мушу цим неуважним «бійцям» вказати на одну несподівану для них прикрість: от Тараса Григоровича, прізвище якого занадто відоме, аби його називати, представлено у шкільних підручниках титулом «поета-бунтаря», а вам, теперішнім цеховим колегам класика випадає розраховувати хіба що на ярлик «поети-ХУНТАРІ»…

Роман Скиба

Читать по теме 

Михаль Семенко Я палю свій "Кобзар" 

Юлія Малькіна #Крим_мій

Олег Ясинський Вопросы о майданах

Дмитрий Райдер Борьба холеры и чумы 

Олександр Кінаш Всеобщая привычность недопустимого

Роман Скриба  Ad ovo, або зло зі скриньки 

Андрій Мовчан Синьо-жовта стрічка для солдата-пішака