Маївка. Спогади про Івана ФранкаМаївка. Спогади про Івана ФранкаМаївка. Спогади про Івана Франка
Історія

Маївка. Спогади про Івана Франка

Тарас Франко
Маївка. Спогади про Івана Франка
Між публікою чути було слова: соціалісти, пролетаріат, штандар, транспаранти

02.05.2020

День Першого травня в кінці минулого століття припав якось на неділю (1898 р. – ред.) і був дуже теплий. Два сини шкільного віку пристали до батька, відомого письменника.

– Тату, ходімо кудись на прогулянку.

– Я обруч пожену – мені мама купила! – сказав старшенький.

– А я шаблю візьму! – хвалився молодший.

– Добре, – сказав батько. – Збирайтеся! – І поглянув у бік дружини, що шила щось на машині.

– А таки справді піди з дітьми. Нехай погуляють. Тим часом менших бабця забавить. А куди хочеш іти?

– Та, мабуть, підемо на Високий Замок! Звідтіль дуже гарний вид.

– Ото найліпше! На Високий Замок! Ми там давно вже не були! – тішилися діти.

– А не продме вас на горі? Та й чи варто туди сьогодні йти? Знаєш, буде велика демонстрація в місті, нині робітниче свято, – засумнівалася мати.

– Хай діти подивляться! Змалку треба рішатись, з ким і проти кого йти, – зауважив батько.

– Намісник хвалиться залізною рукою. Чи не схоче він і цього року пустити проти робітників поліцію і війська?

– Хай пускає! Робітників це не злякає!

Львівська ратуша. Меморіальна таблиця на честь першої української маївки, у якій, за версіями дослідників, брав участь Іван Франко

– Тату, ходім, я хочу бачити похід, – тягнув батька за рукав старший синок.

– Я буду шаблею рубати! – погрожував молодший.

– Ой, не шаблею треба тепер битися... – зітхнув батько.

Мати поцілувала дітей, мужа, провела до дверей. Батько і сини вийшли з дому.

– Тату, я з обручем вас пережену, – хвалився старший Андрійко.

– Хоч би ти як гнав, далі не будеш! – сказав батько загадково.

Андрусь усе-таки вирвався наперед. Котити обруча було безпечно: не їздили вози, не гуркотіли трамваї.

По садках і бульварах дерева пускали вже бруньки. Цвіли черешні і магнолії. В єзуїтському городі, крізь який проходили, зеленіла трава, на деревах співали пташки.

– Тату, тату, бачиш, он чоловік годує з руки вивірку, – показав кийком від обруча Андрій.

– Купи нам бубликів, ми також будемо годувати, – попросив Тасько.

– Для білки треба мати горішки! Та й часу у нас нема зупинятися. Похід бачити хочемо? Хочемо. На Високий Замок вибралися? Вибралися.

Взявши обох синів за руку, батько пішов кваплячись.

– Тату, купи нам м'ячі!

– Сьогодні крамниці зачинені, – відповідав він.

– Але купиш нам? У нашій кам'яниці всі діти мають м'ячі. Вони не дорогі, – докучав старший син, а молодший прохально заглядав у вічі.

Між тим кінчилася вулиця Третього травня, на розі праворуч виднів бульвар. Здалека долітали звуки музики. На тротуарах стояло багато публіки, ще більше йшло, супроводжуючи похід, що швидко посувався в напрямку від театру до площі Бернардинів.

– Татку, чому ті люди йдуть разом по вулиці? – допитувався старшенький.

– Разом сильніші чуються, а по вулиці йдуть, бо один день в році хочуть мати для себе.

Вздовж бульвару стояли шеренги пішої поліції, по вулиці гасали кінні, в провулках чатували патрулі гусарів.

– Тату, чому поліція і військо ідуть вздовж походу?

– Охороняють робітників. Та прийде час, коли робітники похоронять і їх, і їхніх панів.

Діти не розуміли гаразд його слів. Бачили натомість виразно людей різного віку і в різному одязі, що йшли з прапорами та несли плакати з написами, яких діти ще не могли читати.

– Тату, чому вони несуть оте написане?

– Чому ті люди, що йдуть збоку, мають на рукавах червоні пов'язки?

– Чому всі в поході мають на грудях банти?

Батько ледве встигав відповідати. Деяких питань не чув серед вуличного шуму. З походу лунали пісні:

Помсти грім кине він!
Нас у бій кличе знов!
Прапор червоний вищий понад трони,
А його колір є червоний,
Бо в ньому робітнича кров...

В іншім місці вторувала пісня з подібною мелодією, але на інші слова:

Який то вітер шумно грає
Від Сяну, Пруту до Карпат?
Яке то диво визирає
Із тих нужденних хлопських хат?
Ми є ті, що вас всіх кормимо,
За всіх вас терпимо!
Ми руські хлопи-радикали,
Що звергли темноти ярмо!

Між публікою чути було слова: соціалісти, пролетаріат, штандар, транспаранти.

Діти не розуміли тих слів. А в батька очі загорілися вогнем. Він випустив руки хлопців і стискав кулаки. Видно було, що він рвався до походу, але здержував себе: адже з дітьми ніхто не марширував.

Спокійна й урочиста демонстрація робітників була показом їхньої сили і організаційного хисту. Який слабкий був лад, що ховався за спини війська й поліції!

Батько й діти із захопленням проводжали очима лави завзятих борців, слухали пісень і зливалися з масами.

Постріли в робітників і атаки кінноти розігнали публіку.

На дитячі питання – чому? – відповідь прийшла пізніше. Дала її Велика Жовтнева революція.

Тарас Франко

Читайте по теме:

Андрей МанчукКиев. Традиция Первомая

Іван Франко. Про соціалізм

Жан Жорес«Нас клеймили, называя плохими французами»

Юджин ДебсКак я стал социалистом

Андрей Манчук. Домик в Житомире

Дмитро КолесникУкраїнський робітничий дім

Андрій БондаренкоАктуалізація лівого руху в Галичині можлива

Андрей МанчукДругой Львов возможен

Микола СкрипникЛенін та національна справа

Андрей МанчукСто лет «Делу Бейлиса»

Вячеслав Азаров. Столетние уроки Арсенала

Володимир ЧемерисЧемериські війни

Андрей МанчукТриста лет мифологии


Підтримка
  • BTC: bc1qu5fqdlu8zdxwwm3vpg35wqgw28wlqpl2ltcvnh
  • BCH: qp87gcztla4lpzq6p2nlxhu56wwgjsyl3y7euzzjvf
  • BTG: btg1qgeq82g7efnmawckajx7xr5wgdmnagn3j4gjv7x
  • ETH: 0xe51FF8F0D4d23022AE8e888b8d9B1213846ecaC0
  • LTC: ltc1q3vrqe8tyzcckgc2hwuq43f29488vngvrejq4dq

2011-2020 © - ЛІВА інтернет-журнал