«Війна є наслідком виключення лівих»

В интервью Dialogs.org.ua главный редактор LIVA Андрей Манчук рассказывает о своем видении перспектив украинского левого движения, констатируя, что одной из важных причин нынешней украинской катастрофы стали последовательные попытки демонизировать левую идеологию в общественном сознании нашей страны, исключив левых из ее политической жизни.

– Чи очікує Україну Лівий поворот? 

– Для України це питання виживання. Адже криза, яка призвела до війни та соціально-економічної катастрофи, спричинена тим, що в останні роки наша країна розвивалася – чи то, краще б сказати, деградувала – саме у правій політичній парадигмі. Власне, це ціна, яку заплатила Україна за виключення лівих з політики. Ліва ідеологія була цілком свідомо демонізована та маргіналізована у суспільній свідомості, і завдяки цьому соціальні гасла перехопили ультраправі. Наразі ситуація тільки погіршилася – ліва ідеологія от-от офіційно підпаде під заборону, ліві політичні групи, які не зайняли провладну позицію, зазнають репресій, і за умови відсутності лівих у політичному полі протест проти правої влади можуть очолити тільки її праві конкуренти під ще більш правими гаслами. Доведені до відчаю кризою та війною люди знову боротимуться за те, що є причиною кризи та війни – замкнене коло національної катастрофи.

– Парламентські партії в класичному розумінні цього явища переживають в Україні явну кризу, на зміну їм прийшли блоки (Петра Порошенко і Опозиційний), фронти (Арсенія Яценюка) і об`єднання («Батьківщина» Юлії Тимошенко чи «Самопоміч» Садового). Програми їх дуже схожі і відрізняються вони в більшості своїй тільки лідером і списком. Скидається на те, що у нас вже неможлива поява на політичному небосхилі традиційних партій – з чіткими ідеями, програмами, партійними осередками, як це відбувалося в останні парламентські цикли?

– Ці формальні моменти не мають суттєвого значення. Так звані «громадські активісти», наприклад, повністю залежні від спонсорів, що включили їх до передвиборчих списків, профінансували їхню кампанію, або використовують розпіарені в медіа постаті для реклами своїх політсил. Усі сучасні політичні сили України є маріонетками великого бізнесу, який контролює політичне життя за фактичної відсутності реальної опозиції. У представників парламентської коаліції справді немає між собою суттєвих відмінностей – вони могли б помінятися між собою передвиборчими списками кандидатів у депутати парламенту, і ніхто б не звернув на це уваги. Немає в них і політичних програм – це лише ситуативні політпроекти, важелі впливу в руках олігархів або закордонних сил.

Звісно, цю ситуацію не можна вважати нормальною. Але все значно гірше – останні вибори бойкотували мільйони людей, інтереси яких, фактично, не представлені зараз у політичному житті. Ці громадяни не бачили, за кого віддати свої голоси – позаяк опозиційні до влади сили викинуті з політики. Природньо, що вони не вважають цю владу своєю.

– Принцип побудови партійних блоків та об`єднань в Україні відбувається не за принципом «знизу-вгору», а навпаки – «згори-вниз». Тобто, «хто платить, той і музику замовляє». Чи дозволила б Лівому проекту закріпитися надовго і не розмінювати одномоментні інтереси на посади та навколовладні кабінети відсутність розгалуженої мережі партійних осередків?

– Можна припустити, що через формальну заборону лівої ідеології права влада намагатиметься взагалі виключити лівих з політичного життя. До нього можуть допустити хіба що беззубі, лояльні та безпечні до влади «блідо-рожеві» проекти. Але вони не матимуть великого попиту у опозиційного електората – адже з поглибленням кризи доведені до відчаю люди вимагатимуть такої лівиці, яка проводила б справжню, не імітовану, радикальну боротьбу проти антисоціальної політики влади, проти цензури, війни, незаконної мобілізації, переслідувань за політичні переконання, тощо.

Але я не думаю, що бізнес спробує вкладати кошти у радикальну ліву політику – він і раніше ніколи цього в Україні не робив. Представники олігархічних кіл свідомі своїх класових інтересів. Вони розуміють, що ліві – це вороги, тоді як в їхній кишені вже не вистачає місця для куплених та «пригодованих» правих «радикалів». Лівим варто розраховувати лише на підтримку з боку протестних мас, боротися за яку доведеться у вкрай непростих умовах. Адже право на мирний протест брутально порушується.

– На минулих парламентських виборах «за бортом» залишилися крайні фланги – Свобода і КПУ, партії з більш чіткою політичною нішею, які традиційно пропонували виборцям альтернативу, ідею... Чи можна вважати це остаточною смертю «крайніх» і «ідейних» проектів на українському електоральному полі?

– Звісно, що ні. Справа навіть не в тому, що «Свобода» насправді представлена у парламенті, до якого також пройшли одіозні ультраправі із кримінальним минулим та відверто неонацистськими поглядами. Справа в тому, що політична повістка у країні настільки зсунулася управо після Євромайдану, що вся сучасна політична еліта ретранслює у суспільство праві ідеологічні догми, і Ляшко робить тепер заяви, на які ще півтора року тому не наважився б Тягнибок.

Щодо КПУ, вона давно була лівою партією лише за назвою та приватизованим брендом. Очільники Компартії відмовилися від лівої ідеологічної повістки задля політичного бізнесу із Батьківщиною та ПР, що їм у різні роки продавав голоси у парламенті Петро Симоненко. А ідеологічні ліві проекти маргіналізовані або виключені із політики репресивними діями влади. 

– Чи актуальний для поточної політичної повістки, в умовах кризи, запит українського соціуму на соціальну справедливість, на боротьбу з нерівністю та зростаючою тотальною бідністю? Навколо яких ідей - а вибір великий - комуністичних, соціалістичних чи соціал-демократичних – міг би виникнути новий Лівий рух?

– Такий запит тільки зростатиме з поглибленням кризи та ескалацією громадянської війни на Сході. Проте, праві, які цілковито контролюють політичне життя в країні та провідні засоби масової інформації, робитимуть все, аби ліві надалі лишалися маргіналізованими та виключеними з політичного життя, а різноманітні праві політики мали змогу використовувати гасла боротьби за соціальну справедливість у внутрішній конкуренції між собою.

Проте, попит на радикальну ліву опозицію все одно зростатиме. А ідеологічні суперечки у лівому середовищі наразі не повинні роз`єднувати – адже перед лівими стоятиме завдання боротьби за елементарні, базові громадянські та соціальні права українців, що їх зараз брутально порушує «демократична» за самовизначенням, але авторитарна за сутністю своєї політики влада.

– 2014 рік може стати останнім в історії Компартії України, чи покладе він кінець також і історії лівих в нашій країні? Або ж велика ймовірність появи нового Союзу лівих сил?

– Капіталізм, та його жахливі наслідки – бідність, війна, соціальна нерівність – завжди породжує попит на ліві ідеї та ліві політичні сили, попри всі репресії та терор. Зрештою, в Україні постане лівий рух. Інша справа, якою буде ціна правої гегемонії – скільки людей має втратити від війни та зубожіння країна, скільки територій ще відпаде від неї внаслідок авантюрної агресивної політики правого уряду, аби суспільство зрозуміло, якими є наслідки виключення лівих з політичного життя.

– Традиційно в Україні ностальгія по комунізму асоціювалася з радянським минулим, з Кремлем, ідеями «Русского мира». Чи може Лівий проект знайти своє місце на українському електоральному полі, як проект про-кремлівський, проросійський, що явно буде затребуване ще довго у виборців східних регіонів, незважаючи навіть на результати АТО? Або ж впровадження європейських цінностей, перспективи членства в ЄС стануть в майбутньому частиною політичного життя Європи і для нових лівих в Україні, залучаючи їх у інтеграцію з системою європейських лівих партій та організацій?

– Звикайте: на будь який лівий, чи то просто опозиційно-демократичний проект в Україні щоразу навішуватимуть ярлик «прокремлівського» чи «проросійського». Це лише пропаганда, і багато хто у суспільстві вже починає це розуміти. Наші можновладці хочуть, аби будь яка критика їхньої політики – антисоціальних реформ або війни – автоматично прирівнювалася до «проросійської агітації», а ті, хто виступає проти влади, таврувалися як «кремлівські агенти». Звісно, це брехня. Насправді, російські ліві опозиційні до свого уряду. Наші товариші з російського Лівого фронту сидять у в`язницях або знаходяться у вигнанні, українські ліві багато років виступали проти політики російського уряду, проти війни у Чечні та Осетії, куди ми їздили під час конфліктів, тощо.

Щодо радянського минулого, потрібно підходити до нього із зваженими об’єктивними оцінками – без ідеалізації та демонізації. Безглуздо заперечувати, що Україна у її межах, які існували на початок 2014 року, була сформована саме у радянські часи. І спроби силою нав’язати південно-східним регіонам націоналістичну та антикомуністичну повістку логічно призводять до розпаду цього інтернаціоналістичного за сутністю, «радянського» проекту. Безглуздо заперечувати, що останні 24 роки українські еліти проїдали і розкрадали те, що було побудовано та створено за радянських часів. Попри шалену антикомуністичну пропаганду у ЗМІ люди пам’ятають не лише голод чи репресії, але і соціальні гарантії та права, безкоштовну освіту та медицину, опікування з боку держави, яке вони мали за радянської влади.

В Україні не дуже полюбляють говорити про те, що переважна більшість європейських лівих, по-перше, демонструють відверто негативне ставлення до сучасної української влади, а, по-друге, критично ставляться до політики Євросоюзу та до його майбутніх перспектив. На їхню думку, європейські еліти під патронатом США використовують Україну як розмінну монету і поле битви з режимом Путіна, та нав’язують нашій країні антисоціальні реформи, які стануть катастрофою для мільйонів людей. У самому ЄС наразі очікується перемога лівих на виборах у Греції, вступ якої до євроспільноти мав наслідками потужну кризу та знищення економіки. Саме протест проти такої євроінтеграції зумовив масову популярність лівої коаліції. Європі потрібна інша інтеграція, не на імперсько-ринкових, а на демократичних та соціалістичних засадах, яка б не відштовхувала б та не грабувала периферійні чи напів-периферійні країні на кшталт України або Росії.

– Що могло б сприяти появі в майбутній Верховній раді Лівого флангу – об`єднання вже існуючих лівих проектів, поява харизматичного лідера? Або ж у Лівого проекту вже «прописана доля» непрохідного (не зможе подолати необхідний бар`єр) або роль технічної партії (об`єднання / проекту / блоку ...)?

– Необхідною умовою для цього є демократизація політичного життя в Україні. Потрібно, щоби ліву ідеологію не намагалися демонізувати та забороняти, щоб лівих активістів не переслідували, щоби ультраправі не мали змоги безкарно розганяти антивоєнні мітинги, громити ліві офіси, щоби ліві отримали можливість виступати у ЗМІ, вільно оголошувати там свою програму й повістку тощо. У боротьбі за це постануть нові лідери і зміцніють ліві політичні сили. 

Бесіду вела Євгенія Тхор

Dialogs.org.ua

Читайте за темою:

Андрей Манчук. Вглядываясь в катастрофу

Артем Кирпиченок. «Кровь Донбасса». Путь к катастрофе

Андрей Манчук Украинская трагедия

Юрій Роман Чому нам так довго брехали?

Андрій Мовчан Війна за карту

Евгений Селяков Диагноз гражданской войны

Юлія Малькіна Іменем любові, здавайтесь!

Роман Скиба Вид на руїну

Андрій Мовчан Бійтесь своїх бажань