Із Парижу з любов'ю

Що потрібно робити, коли ти  серед тримільйонного натовпу, поруч із тобою стоять не останні люди світу, а об’єктиви камер направлені прямісінько на тебе?  Петро Порошенко знає відповідь: посміхатися і махати! Вчора увесь світ облетіли світлини із тримільйонного маршу єдності у Парижі – скорбота, страх перед загрозою ісламського тероризму, готовність спільно йому протистояти – ось що читається на обличчях його учасників. І тільки у президента України, здається, все добре. Петро Олексійович упевнений: навіть якщо все складеться для нього за найгіршим сценарієм, без діла він не залишиться – його радо приймуть на позицію консультанта із антитерористичних операцій у будь-якій із «цивілізованих країн світу».

В мережі одразу ж заговорили про порушення дипломатичного протоколу і про недоречність вітального жесту Порошенка, але насправді ці люди просто не зрозуміли: марш єдності – це свято нашого із вами президента, його зоряний час, можна сказати. "Спокійно, Європо, я з тобою, я не залишу тебе у біді!" - наче промовляє нам усміхнений Петро із фотографій, і має на це повне право! Адже саме він зараз – головний антитерорист планети Земля. Він кращий за Рембо, Робокопа, Бетмена і сержанта Макклейна. Нікому із них не доводилося більше, ніж півроку стримувати сім мільйонів оскаженілих терористів зі Сходу України. А Порошенку не тільки доводиться, але й вдається. Подумайте, що було б, аби не послідовна, мудра і ефективна АТО? Навала агресивних зомбі-путіністів перетнула б Дніпро і посунула б далі – у самісіньку Європу, через Чоп, Варшаву, Берлін, Мадрид, і аж до мису Рока – кирзовим чоботом радянського, фіно-угорського, тюрксько-монгольського і всякого іншого азійського невігластва нищити європейські цінності.

Не думайте, що вчора, залишивши Україну в час чергового загострення конфлікту на Донбасі, небувалого обстрілу Донецька і нових жертв серед цивільних, президент Порошенко продемонстрував байдужість до справ в середині країни, батьком якої його обрали навесні. Ні, він приїхав підтримати французький майдан і подарувати надію світові на те, що жоден терорист не виживе, ким би він не був: професійним військовим, шахтарем, лікарем, учителем, школярем чи менеджером середньої ланки.

Європейським спонсорам варто належним чином оцінити титанічні зусилля, і підтримати нашого героя черговою дозою кредитів – аби його патріотичний режим не впав просто завтра. Саме для того Порошенко водночас скорботньо і радісно крокує вулицями Парижу. Не докоряйте йому за нещирість.

Облиште, нарешті, дурну звичку критикувати Петра Порошенка! Висловлюючи незадоволення тим, що в Україні не влаштовують панахиди за вбитими просто зараз, сьогодні та вчора, мирними жителями ви підтримуєте терористів. Обурюючись, що АТО безглуздо забирає тисячі життів, ви тим самими підтверджуєте, що вірус російської пропаганди вже розріджує ваш мозок. Припиніть, нарешті, домислювати, що Президент діє в розріз із національними інтересами України.

Бо вчора світ голосив за убієнними кадировцями художниками із Charlie Hebdo (бо ж кому, окрім Путіна вигідний ісламський тероризм?), а вже завтра може сумувати за редакцією «Української правди».

Юлія Малькіна 

Читайте по теме:

Андрей Манчук. Парижские погромы

Олжас Кожахмет. Ислам не съест

Фарух Кузиев. Пролетарии всех стран - вооружайтесь!

Андрей Манчук. «Ленинджилик... Буржуйда баш»

Георгий Комаров. Полумесяц как бумеранг

Андрей Манчук. Долгая дорога к храму

Славой Жижек. Лишь горящая церковь светит

Ален Бадью. Расизм интеллектуалов

Ричард Сеймур. О «Шарли Эбдо»

Артем Кирпиченок. От антисемитизма к исламофобии

Эмердип Бэсси. Кто подтолкнул Лапшина к убийству?

Ричард Сеймур. Сопротивление фашизму: между «рано» и «поздно»

Жером Роос. Время Брейвиков

Андрей Манчук. «Расизм лжет. Расизм убивает»

Славой Жижек. «Казус Брейвика, или чего хочет Европа?»

Ґжеґож Россолінські-Лібе. Суспільство не бачить проблеми у неофашистських рухах

Андрей Манчук. «Мифы крестоносцев»